Оповідання з народного переказу

І

Було се дуже давно. Ще як на наші землі набігав дикий кочовий нарід печеніги й нищив та руйнував села й міста, а людей убивав або забирав у тяжку неволю.

А панував тоді в нашому славному золотоверхому Києві князь Володимир. У князя був син Михайлик. Молоденький ще був князенко Михайлик, семиліток, але що се за дитина була! Який славний стрілець був із нього. Було, ганяється конем (бо й на коні їздив, наче вродився на ньому), птаху на лету з лука вцілить. Як де батько, князь Володимир, виправляється, було, чи то на лови, чи то в бій, усе він, було, проситься, щоби і його взяв із собою. Славний був лицар князенко Михайлик-семиліток. Батько його дуже любив, любив його й увесь нapід.

— Знати, що лицарська кров плине в ньому, говорили люди.

ІІ

І сталося тоді, що печеніги великою силою насунули на Вкраїну. Підійшли під самісінький Київ і облягли його з усіх сторін, як чорна хмара. Добуваються до Києва, б’ють таранами в мури. От-от, думають, буде Київ наш. Та де там! Мури стоять, як стояли, не подаються. Стріляють печеніги до міста, до киян, що стоять на мурах, та стріли не ранять киян, лише вертають і ранять самих печенігів.

«Що б се таке було? — думають печеніги, дивуються. Досі ще ніяке місто, хоч би й як сильно укріплене, не встояло перед нашими таранами. А тут б’ємо в мури вже більше як тиждень, мури нітрохи не подаються: стріляємо — наші стріли не ранять ворогів, лише вертають і нас іще ранять! Що се? Якісь чари, чи що?»

Кличуть ворожбитів. Питають. А ворожбити кажуть:

— Не здобути вам отсього Києва ніколи! Там у Києві в князя Володимира є син-семиліток. Малий він іще, а вже великий і славний лицар із нього. Се його побут у мурах міста не дає вам здобути Києва. Сей семиліток се душа народу, його сила. Щоби здобути місто, треба перше його відтам дістати.

— Що ж нам робити, що нам діяти, щоб його відтам позбутися? Може, наслати на нього яких убійників, може, підплатити якого киянина, щоби вбив його?

— Убити?! Його? Його ніхто не вб’є! Кажемо ж вам що він душа народу, а хіба ж можна душу, живу душу; вбити? Можна її ув’ язнити, поневолити темними силами, але вбити — ніколи...

— Що ж нам діяти? Радьте, кажіть!

— Є рада на се, — каже один ворожбит, чорний як смола, з очима, як грань, — є рада! Пошліть до князя Володимира послів, нехай вам видасть князенка у заклад, а ви за те обіцяйте буцімто відступите від облоги.

— Або ж вони видадуть?

— Видадуть, — каже цей самий ворожбит. — Ні князь, ні нарід не свідомі ще того, кого вони мають у себе. Заплатіть мені добре, а я нашлю в місто чорних духів, і вони вмовлять нарід, що годі їм уже довше сидіти замкненими, що з голоду помруть! І кияни несвідомі, хто се семиліток, видадуть його! Раді будуть ще, що так легким коштом увільняться від облоги.

Печеніги згодилися на раду ворожбита й вислали послів до київського князя.

ІІІ

Приходять посли в княжий терем, перед княжий престол, поклонилися та й кажуть:

— Прислав нас до тебе, князю, наш князь із заявою, що він із своїм військом готов відступити від облоги Києва й вернути в свою землю, але під умовою, що ти, князю, даш йому в заклад свойого семилітнього сина.

— Михайлика?! — скрикнув князь і аж зірвався зі свойого престолу. — О ні! Ніколи!

Та тут йому в ухо шепче невидимий князеві чорний дух:

— Дай, дай сина! Се ж тільки в заклад. Йому там добре буде.

Князь аж стрясся, налякався власної думки, бо думав, що се йому самому така думка прийшла до голови. Задумався, вже хотів годитися, та тут почув у сусідній кімнаті голос Михайлика й опам’ятався — батьківська любов перемогла.

— Ні, — каже, — не можу.

А чорний дух бачить, що так ніщо не вдіє, й шепче йому:

— Сам не рішайся! Тут ходить не тільки о тебе, але й о місто, о цілий край, о нapід. Спитай у віча,


Розміщенно Referat в разделе Робота над творами Среда 16 декабря 2015 в 22:23




  • Михайло-семиліток – АНТІН ЛОТОЦЬКИЙ – Стислий виклад твору
  • Було це за часів, коли на нашу землю нападали печеніги. Князював у золотоверхому Києві Володимир. Був у нього син Михайлик. Хоч малому лише сім років, але він вже був славним стрільцем і вершником. Любив його весь народ. Якось печеніги великою силою
  • Добро і зло в оповіданні А. Лотоцьного «Михайло-семиліток» – Твір з української літератури
  • Про минуле нашого народу, про героїчну боротьбу проти Іноземних загарбників, про незвичайну силу і мужність руських воїнів, князів дізнаємося ми з історії України, літописів, творів на історичну тематику. Про напад печенігів на Київ розповідається в оповіданні А. Лотоцького «Михайло-семиліток». Михайлик —
  • Михайло—семиліток – АНТІН ЛОТОЦЬКИЙ – Стислий виклад твору
  • АНТІН ЛОТОЦЬКИЙ Михайло—семиліток Оповідання з народного переказу І Було се дуже давно. Ще як на наші землі набігав дикий кочовий народ печеніги й нищив та руйнував села й міста, а людей убивав або забирав у тяжку неволю. А панував
  • Микола Болконский 1 – Твір по добутку Л. Н. Толстого “Війна й мир”
  • Болконский Микола Андрійович князь, генераланшеф, був відставлений від служби при Павлові I і засланий у село. Він батько Андрія Болконского й князівни Марьи. Це дуже педантична, суха, діяльна людина, що не виносить ледарства, дурості, марновірства. У його будинку все
  • КНЯЗЬ ІГОР – МИКОЛА ЗЕРОВ
  • Князь Ігор очі до зеніту звів І бачить: сонце під покровом тьмяним, Далека Русь за обрієм багряним, І горе чорний накликає Див. Та не вважає князь на віщий спів: «Нум, русичі, славетні дні спом'янем, Покажем шлях кощеям препоганим До Лукомор'я голих берегів!» А любо Дону шоломом зачерпти!. . Одважний
  • Святослав – князь київський
  • Святослав - князь київський, котрий багато зробив для розквіту Київської Русі, її захисту, могутності. У літописах говориться про те, що вперше Святослав взяв участь у битві з ворогами ще зовсім маленьким хлопчиком. З юного років привчав князь Ігор свого сина
  • Святослав – Твір з української літератури. Творча робота
  • Святослав — князь київський, який багато зробив для розквіту Київської Русі, її захисту, могутності. У літописах говориться про те, що вперше Святослав узяв участь у битві з ворогами ще зовсім маленьким хлопчиком. З юних літ привчав князь Ігор свого сина до

АНТІН ЛОТОЦЬКИЙ – МИХАЙЛО-СЕМИЛІТОК