Роботу з книгою треба розпочинати з ознайомлен­ня з нею. Це дасть загальну уяву про основну тему та ідею книги, про особливості викладу матеріалу, стиль, сприятиме плануванню дальшої роботи, раціо­нальному розподілу часу, вибору найдоцільнішої фор­ми записів змісту прочитаного.

Ознайомлення з книгою починається з її титульної сторінки (від лат. titulus — напис), де звичайно вка­зуються прізвище автора, назва, черговість видання, місто, видавництво і рік публікації. Іноді окремі з цих елементів опускаються, а додаються інші.

Досвідченому читачеві чимало може сказати про авторитетність книги прізвище її автора. Є багато вчених, які зробили великий внесок у розвиток певної галузі науки, письменників, які завоювали своїми творами любов і визнання читачів. До написаних ни­ми книг ставляться з особливим довір'ям. Думка про якість книги не відомого раніше автора складається вже в процесі роботи над нею. Є книги, які створю­ються великими колективами людей. У них звичайно вказується, хто їх редагував чи впорядковував. Так, на титульній сторінці «Словника іншомовних слів» (К., 1985) вказано, що його підготувала до друку Го­ловна редакція Української радянської енциклопедії, що це видання друге, виправлене і доповнене, що ви­йшла книга за редакцією академіка АН УРСР О. С. Мельничука. Автори звичайно дбають, щоб назва книги стала першим ключем до глиб­шого осмислення її змісту.

Іноді вибір назви творів стає предметом тривалих роздумів; у письменників. Панас Мирний та Іван Білик до того, як спинилися на назві роману «Хіба ре­вуть воли, як ясла повні», писали його під назвами «Чіпка», «Легкий хліб», «Розбишака» та ін. А пізніше видали його ще й під заголовком «Пропаща сила».

Відомий драматург І. Кочерга писав, що назва при всій своїй стислості є насамперед синтез, душа твору і потрібне чимале вміння, щоб кристалізувати в двох-трьох словах цю душу.

Підручники і навчальні посібники перед виданням розглядаються й затверджуються відповідними міні­стерствами, що теж зазначається на титулі книги. Так, на титульному аркуші підручників з філологічних ди­сциплін для університетів республіки вміщується гриф: «Допущено Міністерством вищої і середньої спеціальної освіти УРСР як підручник для студентів філологічних факультетів університетів».

Внизу на титульній сторінці зазначаються місто, в якому видана книга, назва видавництва і рік видання. Ці відомості теж є певним орієнтиром, адже назва ви­давництва дає уявлення про характер і особливості змісту книги. Наприклад, політичну літературу публі­кує видавництво «Політвидав України», дослідження академічних інститутів України — видавництво «Нау­кова думка», вузівські підручники — «Вища школа», шкільні підручники — «Радянська школа», науково-популярні брошури — товариство «Знання», худож­ні твори — видавництва «Радянський письменник», «Дніпро» та ін.

До початку роботи з книгою крім титульної сторін­ки треба ознайомитися з її апаратом. Апарат книги (від лат. apparatus — пристосування) — це науково-довідкові матеріали, що їх автор, упорядник чи ре­дактор додають, щоб проінформувати читачів про ідейно-тематичний зміст і структуру книги, щоб пояс­нити важкі для усвідомлення місця, схарактеризувати згадувані події й осіб, вказати використану літерату­ру тощо. Складниками апарату книги є: анотація, пе­редмова та вступна стаття, примітки й коментарі, словник важко зрозумілих слів, післямова, біографіч­на довідка про автора, покажчики, список літератури, резюме, зміст.

Інформацію, яку здобуто при ознайомленні з ти­тульною сторінкою книги, доповнить анотація (від лат. annoto — позначаю), як правило вміщувана на зворо­ті титульної сторінки. Це стисла характеристика змі­сту книжки з вказівкою, на яких читачів вона в першу чергу розрахована. В анотаціях до художніх творів іноді подаються ще стислі відомості про автора.

Передмови до книг пишуть їх упорядники, редак­тори, перекладачі або автори. У передмовах часто характеризуються історичні обставини та факти осо­бистого життя автора, що спонукали до написання книжки. У збірниках визначаються принципи відбору творів для них. У книжках, що перевидаються, обгрунтовується потреба цього, вказуються ті зміни й доповнення, які внесено. Наприклад, при виданні ні­мецькому в 1872 р. і російському в 1882 р. «Мані­фесту Комуністичної партії» його творці К. Маркс і Ф. Енгельс спільно написали дві передмови. Після смерті К. Маркса до п'яти наступних видань перед­мови німецькою, англійською, польською та італій­ською мовами писав Ф. Енгельс. «Маніфест» — істо­ричний документ. Тож автори передмов не вносили в нього ніяких змін. Підтверджуючи правильність за­гальних його положень, вони разом з тим у передмо­вах звертали увагу на ті окремі факти, які з часу поя­ви цього документа вже застаріли чи змінилися. У передмові до російського видання К. Маркс і Ф. Ен­гельс розглянули гостре на той час питання про мож­ливу роль у суспільному прогресі російської общини тощо.

І. Франко, готуючи до видання повість «Захар Бер­кут», сам написав до неї коротку передмову, в якій пояснив відмінність між історичним дослідженням і художньою повістю. Він, зокрема, зазначав, що там, де історик оперує аргументами і логічними висновка­ми, повістяр мусить оперувати живими людьми, осо­бами. Далі автор пояснював, що основу повісті взято з історії й народних переказів, а дійові особи вигада­ні. Через 20 років, готуючи друге видання, він додав до передмови, що обмежився виправленням мови з урахуванням здобутків її розвитку.

Подібну до передмови роль відіграє в книжці вступна стаття. Однак вона, як правило, відзначається більшим, ніж передмова, обсягом і глибшим оглядом тих проблем, які ставляться й розв'язуються в книзі. її завдання — підготувати читача до ґрунтовного зро­зуміння та засвоєння матеріалу. Наприклад, у першо­му томі зібрання творів П. Тичини в дванадцяти то­мах, що вийшов у Києві в 1983 р., вміщено вступну статтю Л. Новиченка «В поколіннях я озвуся» (Творчість Павла Тичини)». В ній дається грунтовний огляд життєвого шляху та творчості поета за шість десяти­літь його праці в літературі. Ознайомлення з нею до­поможе глибше усвідомити зміст, особливості форми й значення написаного П. Тичиною.

Іноді замість передмови в кінці книги вміщується післямова, яку пишуть сам автор, чи упорядник, пе­рекладач, чи редактор. За змістом вона близька до передмови, але тому, що читають її переважно тоді, коли твір чи книгу вже прочитано, в ній відсутні по­ради, як їх слід читати. Завдання післямови — дати відповіді на ті запитання, які можуть виникнути в про­цесі читання, доповнити, показати значення книги в су­часному житті. Якщо у загалом цінній книзі автором допущені якісь фактичні неточності чи висловлені хибні положення, автор післямови розкриває їх і дає правильне тлумачення.

У наукових збірниках в кінці кожної праці іноді подається резюме (від фр. resume) - стислий висно­вок, перелік її основних положень.

Іноді в кінці книги вміщують коментарі (від лат. commentarium - записки, тлумачення) —додаткові ві­домості про згадувані у книзі події, історичних діячів, митців тощо. У коментарях до художніх творів іноді характеризується творча лабораторія автора, історія написання, наявні варіанти й редакції, авторські само­оцінки й судження критиків. Розрізняють історико-літературні, текстологічні, реальні й лінгвістичні (мовні) коментарі.

У коментарях звичайно вказуються джерело даної публікації, йдеться про зміни, які вносили в текст сам автор чи редактор, тощо. Наприклад, у згадуваному вже першому томі з 12-томника П. Тичини у комента­рях до вірша «Партія веде» говориться, що він уперше був надрукований у газеті «Правда» в 1933 р. й пере­друкований у газеті «Вісті», що поет його правив то­що. Тут же наводиться первісний варіант вірша, вка­зується, що основний текст наведено за виданням 1954 р. «Вибране».

У реальному коментарі даються фактичні довідки про час і місце описуваних автором подій, розшифро­вуються наявні в книзі алегорії та натяки, даються пояснення про згадуваних людей, організації тощо. Наприклад, у коментарях до вірша Тичини «Не Зевс, не Пан...» характеризуються ці персонажі давньо­грецьких міфів.

Лінгвістичний коментар — це переважно переклад вжитих автором іноземних слів, тлумачення застарі­лих чи малозрозумілих висловів тощо. Він може пода­ватися чи в кінці сторінки під основним текстом, чи в кінці книги.

Подібну до коментарів роль відіграють авторські чи редакторські примітки, що подаються або в кінці твору, або внизу сторінок як виноски. Вони додатково роз'яснюють певні положення книжки чи доповнюють текст.

Нарешті, книжки мають такі елементи, які орієнтують читачів у їх змісті, сприяють швидкому знаход­женню потрібних відомостей. Це зміст книжки та різні покажчики. Звичайно книжки діляться на глави, роз­діли, підрозділи, що часто мають свої назви. Наведе­ні в змісті, вони орієнтують читача в структурі, про­блематиці й тематиці книги. Крім змісту окремі книж­ки мають ще спеціальні покажчики. У збірках віршів і малих жанрів, коли в них багато творів, крім перелі­ку їх у змісті додається ще алфавітний покажчик, який дає змогу швидко знайти потрібний твір. Алфа­вітні покажчики є, наприклад, у Шевченковому «Коб­зарі». Предметні покажчики орієнтують у термінах і поняттях, вжитих у книзі. До багатотомних видань творів предметні покажчики додаються як окремі книжки.

У зібраннях творів, антологіях, збірниках, моно­графічних дослідженнях вміщують іменні покажчики. Вони допомагають знаходити ті сторінки, на яких йдеться про певних людей, іноді в них наводяться їхні імена та по батькові, дати життя, важливі факти біо­графії, назви основних творів тощо. Бувають ще покаж­чики географічних назв, періодичних видань, ілюстра­цій, псевдонімів тощо. Наприклад, у кожному з томів «Історії міст і сіл Української РСР» є іменні й геогра­фічні покажчики.

У підручниках, у книгах на суспільно-політичні те­ми і в дослідженнях з різних галузей науки в кінці часто подаються списки літератури з відповідних пи­тань. Ці списки можуть бути досить повними, але ча­стіше це перелік основних чи рекомендованих для ви­вчення праць, які дають змогу поглиблювати знання. їх часто використовують при підготовці рефератів, курсових і дипломних робіт. У семінаріях і методич­них посібниках наводяться списки літератури до кож­ної з рекомендованих для дослідження тем. Тому під­бираючи літературу до якоїсь теми, потрібно дізна­тися, чи є методичні посібники, які допоможуть раціоналізувати й полегшити її вивчення.

Треба навчитися вільно використовувати матеріали що становлять апарат книг. Після того потрібно пере­глянути текст книги, щоб мати попереднє уявлення про неї. Цьому сприяє перелистування книги, ознайом­лення з композицією та манерою викладу матеріалу, способом оформлення, ілюстраціями, таблицями. А та­кі довідкові видання, як енциклопедії та словники, розраховані на вибіркове, а не на суцільне читання. Перегляд тексту твору завершується висновком, всю книгу чи тільки окремі її розділи потрібно глибоко опрацьовувати. Цей перегляд має привернути увагу до книги, а ще краще, коли викличе справжній інтерес.

Важливим предметом постійного й регулярного чи­тання культурної людини є періодична пре­са — журнали й газети. Адже, як писав В. Маяковський,

Газета — єто не чтение от скуки,

Газета — наши глаза и руки.

Читання газети та журналу також розпочинається із попереднього перегляду назв тих статей, які в них вміщені. Важливе значення мають передові статті га­зет. Слід звертати увагу також на ті матеріали та інформації, які пов'язані з вашим фахом і особливо цікавлять вас.


Розміщенно Referat в разделе Готові Домашні Завдання Среда 30 декабря 2015 в 11:09




  • «Кобзар» у моєму житті – Твори з української літератури – Твір з української літератури. Творча робота
  • Сімейна бібліотека є майже в кожній сім'ї, бо книга завжди супроводжувала наше життя: навчала, розважала, відкривала нові світи. Довгий час книга була найціннішим подарунком. Мабуть, тому в бібліотеці моєї бабусі є багато книжок, які вона передасть у спадщину мені, щоб
  • КОРОТКО ПРО ОСТАПА ВИШНЮ – Стаття з української літератури
  • (Павло Михайлович ГУБЕНКО) (1889—1956) Український гуморист і сатирик, автор тисячі усмішок (сільських, театральних, кримських, мисливських, закордонних та ін.), один із найпопулярніших у 20-ті pp. письменників, чиї книги виходили мільйонними тиражами. Був репресований у 30-х pp., повернувся з десятирічного заслання морально надломленим. Найповніші видання:
  • Чому потрібно берегти книгу? – Твір по добутку “5 клас”
  • Книги треба берегти, вони дають нам багато знань. За допомогою книг ми занурюємо в інший світ мир фантазій, інтриг, знань, сміху, добра або зла. Часом книги відкривають нам те, що ми не знаємо, про що навіть не підозрюємо: таємниці
  • Творчість Луки Жидяти
  • Лука Жидята (p. н. н. — 15.10. 1059) — релігійний діяч, проповідник. 1036 p. поставлений волею кн. Ярослава Мудрого єпископом Новгородським. Один з Ярославових книжників. За часів його єпископства у Новгороді збудовано Софійський собор, створено Остромирове Євангеліє. Засуджений митрополитом Єфремом
  • Чи потрібно читати книги? – Твори на нелітературні теми
  • Чи потрібно читати книги? Сьогодні, у роки бурхливого інформаційного буму, гостро постає питання: чи потрібно читати книги? Багато людей, особливо молодих, схиляються до думки, що для розвитку особистості достатньо передивитись цікаві телепередачі, перечитати популярні газети й журнали, посидіти біля комп'ютера. Інші скільки живуть,
  • Невідомий екземпляр першого видання «Слова об полку Игореве»
  • Екземпляри першого видання «Слова об полку Игореве» мають не тільки бібліографічну цінність як рідке видання, але найчастіше містять новий матеріал для дослідників, що займаються питаннями коментування й прочитання «Слова», а також історією науки про літературу й історію російської культури. От
  • Я люблю ходити в бібліотеку
  • Я книголюб. У мене будинку більша бібліотека. У бібліотеці є різні книги. Оскільки я, насамперед, люблю читати пригодницькі й фантастичні книги, те й моя бібліотека складається переважно із книг цього жанру Але я читаю також і книги інших жанрів. Удома я

Апарат книги, як система орієнтації читача в структурі і змісті видання – Стаття з української літератури