В усі століття людин прагнув до пізнання свого ";я";. Одна з основних, може бути, головних цілей мистецтва розкриття цієї таємниці. Відкрити людині глибини його душі, зробити його краще, сильніше у тім або іншому ступені цього домагається кожний письменник. Особливо це властиво російській літературі з її найглибшими моральнофілософськими коріннями. Проблему добра й зла, сили й слабості людини намагалися дозволити великі розуми, люди, що багато вистраждали й випробували, Пушкін, Толстой, Достоєвський. М. Горький зштовхнувся із цією проблемою дуже рано.

Уже в перших добутках молодого письменника виявився не тільки неабиякий талант оповідача й художника, але й уміння відстоювати свої переконання. І пізніше досвід життя не притупив таланта, віра у свою правоту лише зміцніла. У зв'язку із цим виникає найважливіше питання: як дійсно сильна людина ставиться до навколишньої?

Це одне з основних питань, відповідь на який не може дати вся світова література. У більше пізніх творах Горький ускладнює питання: самітність серед людей чи наслідок це сили або слабості? І дає відповідь: сильний не може бути самотній, він завжди серед людей нехай далеких йому за духом, але страждаючих. І це розуміє Сатин після зустрічі з Лукою. Але погляди цих героїв всетаки розходяться вглавном.

Лука вважає, що слабкий повинен знайти в житті опору й обов'язок сильного допомогти йому в цьому. Сатин упевнений, що насправді сильному не потрібна опора й чекати кращого майбутнього в бездіяльності не для теперішньої людини. Він приходить до цього переконання не відразу. Цілком можливо простежити за його розвитком по ходу п'єси

При першій зустрічі з мешканцями нічліжки видно, що перед нами люди глибоко страждаючі й самотні. Потрапивши на саме ";дно"; життя після багатьох позбавлень, вони стали безжалісні до себе й до інших. Кожний замкнуть на своєму горі й веде про нього нескончае мий оповідання, не слухаючи нікого й не бажаючи бути почутим

Відповідь на скарги сміх, знущання. Барона, що живе за рахунок насті, лише забавляють її сльози й фантазії. Кліщ нехтує всіх, він, ";робоча людина";, вирветься з нічліжки, він не такий, як всі її мешканці. І тільки після смерті Ганни, продавши всі свої інструменти й втративши всяку надію, він розуміє й приймає їх як товаришів на нещастя. Кожний герой п'єси шукає опору у відході від жорстокої реальності

наташа й Васько Попіл мріють про майбутнє. Ганна сподівається на заспокоєння після смерті. Актор марить про минуле, з кожним разом розцвічуючи його усе більше яскравими фарбами. настя, у якої немає ні минулого, ні майбутнього, іде від сьогодення в уявлюваний мир ";чистої любові";. Лука спробував перенести їхньої мрії в реальний мир, і вони зазнали краху одна за інший

Адже ці мрії не полегшують реальності, а лише в малому ступені заміняють її. Усім їм залишається лише безпробудне пияцтво, тому що пробудження страшно. Тільки сильна людина, затверджував Горький, здатний дивитися в особу реальності. Але без мети в житті, без упевненості у своїх можливостях змінити мир він не здатний і не може протистояти негодам

И ми бачимо людей сильних духом, але не знаючих довга перед собою й навколишніми. Бубнів, якому багато чого дано, уже втратив себе. Барон знущається із всіма й швидко втрачає людські риси. Сатин лише на початку цього шляхи

Хто знає, яка доля чекала його, не з'явися в нічліжці Лука. Недарма Сатин пізніше скаже, що Лука подіяв на'його, як кислота на потьмянілу монету. Сатин розуміє, що призначення сильного не утішати страждаючих, а викорінять/ страждання, зло. Це одне із самих твердих переконань Горького. Для Горького сила у прагненні вперед, ";до волі, до світла";. Лише гаряче серце й сильна воля, віра в перемогу допоможуть пройти цей шлях

И пам'ять про тих, хто на цьому шляху пожертвував собою заради інших, як зірки іскри серця ДанийДо будуть висвітлювати дорогу идущим слідом.


Розміщенно Referat в разделе Аналіз змісту Пятница 19 сентября 2014 в 1:03





“Без ім’я – немає людини” (По п’єсі М. Горького “На дні”) – Твір по добутку М. Горького “На дні”