З кінця XVIII в. відчутно початків проявлятися криза феодальнодворянського суспільства й у Росії, що не сповільнило відбитися й на розвитку її літератури, де сатиричний напрямок був початий ще Кантемиром. Із часів царювання Катерини II і Указу про вільність дворянства сатира й комедія здобувають усе більше конкретну соціальну спрямованість. Сатира Новикова, комедії Фонвізіна й Капниста, комедії й байки Крилова роз'єднували царські кріпосницькі вдачі, осміювали поміщиківкріпосників і чиновную бюрократію. Іноді сатира мітила й пануючи

У байці юного Дениса Давидова «Голова й Ноги» (1803) ноги, що персоніфікують «вірнопідданих», говорять головіпаную: А примхи твої не можна нам виконувати; Так між нами адже зізнатися, Коль ти маєш право керувати, Так ми маємо право спотикатися И можемо іноді, спіткнувшись, як же бути Твоя Величність об камінь расшибить. У сатирі пробує свої сили ліцеїст Пушкін. За ними в російську літературу приходить і Грибоєдов, нанесший своєю комедією найсильніший удар дворянськокріпосницькому суспільству. Вітчизняна війна 1812 року розбудила політичну й національну свідомість багатьох російських людей, захоплених більшими історичними подіями, розкрила великі сили, що таїлися в російському народі. «Війна 1812 року розбудила народ росіянин до життя й становить важливий період у його політичному існуванні», відзначав декабрист И. Д. Якушкин.

Героїчно відстоюючи незалежність своєї батьківщини від іноземних загарбників, звільняючи країни Європи від наполеонівського гніта й панування, народні маси Росії починали усвідомлювати своє право на звільнення від кріпосної кабали. «Ще війна тривала, коли ратники, возвратясь у доми, перші рознесли ремство в класі народу», писав декабрист А. Бестужев. «Ми проливали кров, говорили вони, а нас знову змушують потіти на панщині. Ми позбавили батьківщину від тирана, а нас знову тиранять добродії»2. на Доні й в інших районах Росії спалахнули селянські хвилювання

Тим часом поміщикикріпосники, що не занадто обтяжували себе патріотичними турботами в 1812 р., що засвідчив пізніше Пушкіна у своєму «Рославлеве» («...вітальні наповнювалися патріотами: хто висипав з табакерок французький тютюн і став нюхати росіянин; хто спалив десяток французьких брошур, хто відмовився від лафіту й прийнявся за кислі щи. Усе закаялися говорити французькою мовою; усі закричали про Пожарського й Минине й стали проповідувати народну війну, збираючись на довгі відправитися в саратовские села»), після повернення до Москви, «спалену пожежею», повернулися до колишнього способу життя й, зробивши вигляд, що, властиво, нічого страшного не трапилося, прагнули зберегти непорушними кріпосний побут, і властиві йому вдачі й підвалини. Здавалося, що старий порядок зміцнився й закордонними походами росіян, військ, що завершилися узяттям Парижа, відновленням Бурбонов і піднесенням російського царату на вершинумогутності в Європі. Однак мир уже став не той. Характеризуючи загальну ідейнополітичну обстановку того часу, декабрист П. И. Пестель пише: «Події 1812, 13, 14 і 15 років, так само як попередніх і часів, що пішли, показали стільки престолів низверженних, стільки інших поставлених, стільки царств знищених, стільки нових установ, стільки царів вигнаних, що стільки вернулися або покликаних і стільки знову вигнаних, стільки революцій доконаних, стільки переворотів зроблених, що всі ці події ознайомили розуми з революціями, с можливостями й удобностями оние робити. До того ж має кожне століття свою відмітну чортові

Нинішній ознаменовується революційними думками. Від одного кінця Європи до іншого видно скрізь те саме, від Португалії до Росії, не крім ні єдиної держави, навіть Англії й Туреччини цих двох протилежностей. Те ж саме видовище представляє й вся Америка. Дух перетворення змушує, так сказати, скрізь розуми клекотати...

От причини, думаю я, які породили революційні думки й правила й укоренили оние в розумах» '. Рилєєв також уважав, що вже із часів Реформації європейські народи прагнули до волі, завоювання якої й становило, на думку поета, завдання XIX століття, його високе «призначення». Відбулася революція й у розумах. У століття Освіти була визнана могутність розуму, велике значення передових ідей і морального виховання людини

ФілософиПросвітителі були твердо переконані, що людини можна й треба виховати як того вимагає розум, що зрозумів щиру природу людини. Справі розумного виховання покликано служити й мистецтво. Шиллер мріє про твердження в суспільстві «кращої істоти людини», облагородженого мистецтвом. В естетический ідеал увійшов образ доконаної людини, громадянина своєї батьківщини. Такою людиною вважався гетевский ВірТер. Але вже тоді виникають протиріччя, що відчуваються гостро, між ідеальним і реальним, між світлим гуманістичним ідеалом і непривабливою дійсністю феодальнодворянського ладу й образа життя

Вихованню доконаної людини перешкоджало нерозумно влаштованою, ураженою порочною й низинною вдачами суспільство. Зміните суспільство, уведіть розумне виховання й люди будуть іншими, міркували просвітителі. Вихід із цих протиріч пропонувався всілякий від удосконалення суспільства шляхом морального або естетического виховання людини до революційного перетворення миру на засадах розуму й справедливості, спробою до чого й була французька революція кінця XVIII в. Ідеї й прагнення просвітителів перейшли в спадщину людям початку XIX в. насамперед їх сприйняли передові романтики. Початок нового сторіччя ознаменувалося в літературі бурхливим розвитком романтизму

Романтики збагатили її увагою до області людського серця, до сфери емоційного в людині, до миру фантазії й уяви, твердженням чутливості, культом почуття. Вони у високому ступені будили й розвивали в людині почуття достоїнства, прагнення до діяльності, шляхетну суб'єктивність, мрії й натхнення. Вони цінували народності, обертали думка до національної історії, виступали за волю й незалежність особистості проти деспотизму й тиранії, у чому б вони не проявлялися в суспільному або приватному житті. Багато чого початок мінятися й у кріпак Росії

«Не великий проміжок між 1810 і 1820 роками, але між ними перебуває 1812 рік. Вдачі ті ж, тіні ті ж; поміщики, що вертаються зі своїх сіл у спалену столицю, ті ж. Але щось змінилося. Пронеслася думка, і те, чого вона торкнулася своїм подихом, стало вже не тим, чим було» ', свідчить Герцен. Підсилюються патріотичні й антикріпосницькі настрої в середовищі прогресивної дворянської молоді, з якого вийшли декабристи. Передових російських людей страшно мучило протиріччя між європейською славою й могутністю Росії й тим відсталим кріпосним ладом, в умовах якого жила російські нації, знедолений закріпачений народ. Декабрист М. Фонвізін відзначав, що всі його однодумці «соромилися за Росію, так глибоко принижену самовладдям».

Декабристи мріяли про перетворення батьківщини. Головне завдання перетворення Росії вони бачили у звільненні її від рабства. «Тепер прийшов час звільнення народів від гнітючого їхнього рабства, заявляв декабрист М. БестужевРюмін, і невже росіяни, що ознаменували себе настільки блискучими подвигами у війні істинно вітчизняної, росіяни, исторгшие Європу зпід ярма наполеона, не скинуть суспільного ярма й не відрізнять себе шляхетними ревнощами, коли справа піде про порятунок батьківщини, щасливе перетворення якого залежить від любові нашої до волі» .З 1816 р. у Росії зароджуються таємні політичні суспільства, що поширюють вільнодумство й ідеї боротьби із самодержавством і феодальнокріпосницьким ладом. Ідея боротьби за волю людини надихала декабристів із самого початку їх руху


Розміщенно Referat в разделе Аналіз змісту Понедельник 15 декабря 2014 в 19:26




  • Стародум
  • Стародум - дядько Софії. Його прізвище означає, що герой треба принципам епохи Петра I (старої епохи): «Батько мій безперестану мені повторював одне й теж: май серце, май душу, і будеш людин повсякчас». У комедії Стародум з'являється пізно (наприкінці1 явища). Він
  • Cатирическое напрямок у російській літературі
  • З кінця XVIII в. відчутно початків проявлятися криза феодальнодворянського суспільства й у Росії, що не сповільнило відбитися й на розвитку її літератури, де сатиричний напрямок був початий ще Кантемиром. Із часів царювання Катерини II і Указу про вільність дворянства сатира
  • Виховання дітей. Педагогічні погляди Демокрита
  • Демокрит (ок. 460 - ок. 370 р. до н.е.) був видатним давньогрецьким філософом-матеріалістом. По уривках, що дійшли до нас, його численних творів можна бачити, що Демокрит розробляв всі галузі тодішнього знання: відомі його праці по філософії, математиці, фізиці, біології, медицині,
  • Історичне минуле Росії в циклі віршів «На поле Куликовском» А. А. Блоку
  • На мій погляд, в Олександра Блоку своє особливе відношення до Батьківщини. Росія - це не просто тема, а це мир, наділений своїми рисами, заповнений різними образами й символами. А. Блок звертається до міркувань про трагічне минуле Росії, багатостраждальному народі, про
  • День захисника Батьківщини
  • Як розповісти дітям про свято 23 лютого ІСТОРІЯ СВЯТА 23 ЛЮТОГО 23 лютого наша країна відзначає свято день захисника Батьківщини Це свято вважається чоловічим святом, тому що в цей день ми всі поздоровляємо наших захисників: теперішніх і майбутніх – наших чоловіків Яка історія й
  • Любов до батьківщини – Твір по добутку “Про Батьківщину”
  • Улюблена земля. Сувора. Гранітна Могутня. Ти життя моя. Ти Батьківщина моя. Ти частина мене і більша й краща. И. Крилов. Земля моя. В оповіданні піднімається проблема поважного відношення, любові до рідної землі, до рідної природи Що є любов
  • Обласний семінар з проблеми "Основи професійного зростання&quot
  • Обласний семінар проводився із метою оптимізації методичної роботи з педагогічними кадрами дошкільних навчальних закладів, профілактики професійного вигорання. Учасники засідання були залучені до роботи з першоджерелами: "Причини та профілактика професійного вигорання працівників дошкільних навчальних закладів" та до розробки кращої моделі визначення ступеня

Cатирическое напрямок у російській літературі