«Ой мати, мати! Жаль ваги не має, —

Най ся Грицуньо у двох не кохає!

Оце ж тобі, Грицю, за теє заплата:

Із чотирьох дощок темная хата!»

Повість «У неділю рано зілля копала» Ольги Юліанівни Кобилянської видатний літературознавець Є. Кирилюк небезпідставно назвав «шедевром в українській літературі». Здається, талант письменниці найповніше виявився у цьому творі. За силою емоційного навантаження не було рівного твору на той період. До речі, на мотив відомої народної пісні «Ой не ходи, Грицю», яка лягла в основу повісті, було написано значну кількість творів, серед яких, безсумнівно, повість О. Кобилянської є найкращим.

Твір з'явився друком у 1909 році в журналі «Літературно-науковий вісник». Як пише О. Кобилянська, «особи — це типи з дійсного життя, які я пізнала в горах: циганку Мавру, старого Андронаті, її батька, Гриця, одного молодого, знаного мені одинака-гуцула, решту домалювала фантазія. Почування плили з власних грудей, чар природи робив своє, а думки укладалися самі з себе на папір».

Повість не може залишити байдужим читача — така вона насичена емоціями й переживаннями! Молода циганка Мавра, жінка провідника циган Раду, народила сина не від чоловіка, а від коханого — народила «білого сина з синіми очима!» Смерть чекала на зрадницю, та врятував Мавру батько, циган-музикант Андронаті: вимолив вигнання замість смерті єдиній дочці, та забрав найрідніше — дитину. Як передати страждання матері, що втратила свого сина? Жити не хотіла Мавра, не вірила в лихо, а потім змирилася... Стала жити у багачки Іванихи Дубихи, допомагала виховувати Дубихину Тетянку, потім усамітнилася високо в горах. Та не скінчилися на тому страждання Маври, видюща була циганка, а своєї долі не вгадала.

Не загинув її син, підкинув малого багатіям Андронаті. Сина в них не було, то й виховали як свого. Запарубкував Гриць, закохався в синьооку Настку, думав сватів засилати: «З дівчат він її любить найліпше, признає сам, що вона приводить його до розуму, принукує до роботи, навертає до родичів». Та на біду свою в горах побачив красуню Тетяну, яку за гордий характер називали Туркинею, покохав її палко. Лиха накликав на себе Гриць: не можна двох кохати, не можна двом вірним бути. Хоч як не кохав Тетяну, а вирішив за дружину брати Настку, спокійну й тиху дівчину. Не простила зради Тетяна, за старою порадою Маври зварила зілля, щоб лихо приспати, і Гриця напоїла.

Хіба може людина долю свою передбачити? Якби Мавра знала, що її чаклування проти сина обернеться, невже б учила Тетяну, як зілля варити? Божеволіє Мавра з горя, та усвідомлює, що в основі всіх нещасть лежить її гріх, її зрада, за яку треба платити. Можна шукати винних, але чи зарадиш цим нещастю...

Ольга Кобилянська талановито передає душевний стан своїх героїв. Вона зображує психологічний злам Маври, яка обвинувачує свою другу дитину, кохану Тетянку, в смерті Гриця, а потім передає божевільний спокій циганки. Письменниця малює прекрасні картини гірської природи, в які вплітається тужливий голос трембіти, що віщує смерть. Повість насичена народними віруваннями, традиціями.

Вражає талант О. Кобилянської писати так, ніби повість створюється саме для тебе, писати просто, різко, переконливо. На мою думку, творчість видатної української письменниці не може не зачепити серця вдумливого й вихованого читача.


Розміщенно Referat в разделе Сценарії Презентації Среда 2 сентября 2015 в 16:39




  • Ой не ходи, Грицю – ПІСНІ МАРУСІ ЧУРАЙ – Стислий виклад твору
  • Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки чарівниці. Котра дівчина чари добре знала, Вона ж того Гриця та й причарувала. Інша дівчина чорнобривая. Та чарівниченька справедливая. У неділю рано зіллячко копала, А у понеділок переполоскала. Як прийшов вівторок — зілля ізварила, У середу рано
  • ОЙ НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ – МАРУСЯ ЧУРАЙ
  • Ой не ходи, Грицю, та й на вечорниці, Бо на вечорницях дівки — чарівниці. Котра дівчина чари добре знала, Вона ж того Гриця та й причарувала. Інша дівчина чорнобровая, Та чарівниченька справедливая. У неділю рано зіллячко копала, А у понеділок переполоскала, Як прийшов вівторок — зілля ізварила, У середу
  • Розлилися води
  • Розлилися води На чотири броди Розлилися води На чотири броди Гей, дівки, весна красна, Зілля зеленень...(ке). Що в першому броді Зозуленька кує, Гей, дівки, весна красна, Зілля зеленень...(ке). А в другому броді Щука-риба грає, Гей, дівки, весна красна, Зілля зеленень...(ке). А в третьому броді Соловей щебече, Гей, дівки, весна красна, Зілля зеленень...(ке). В четвертому броді Дівчинонька плаче, Гей, дівки, весна
  • РОЗЛИЛИСЯ ВОДИ – ВЕСНЯНКИ
  • Розлилися води На три броди, Гей, діти-квіти, Весна красна, Зілля зелененьке. У-у! Що в першому броді Зозуленька кує. Гей, діти-квіти, Весна красна, Зілля зелененьке. Ку-ку! Зозуленька кує, Бо літечко чує, Гей, діти-квіти, Весна красна, Зілля зелененьке. Ку-ку! Що в другому броді Соловей щебече. Гей, діти-квіти, Весна красна, Зілля зелененьке. Тьох-тьох! Що в третьому броді Сопілонька грає. Гей, діти-квіти, Весна красна, Зілля зелененьке. У-у! Соловей щебече, Садки розвиває, Гей, діти-квіти, Весна красна, Зілля зелененьке. Тьох-тьох! Сопілонька
  • ГРИЦЮ, ГРИЦЮ, ДО РОБОТИ – НАРОДНА ЛІРИКА
  • — Грицю, Грицю, до роботи! В Гриця порвані чоботи... — Грицю, Грицю, до телят! В Гриця ніженьки болять... — Грицю, Грицю, молотити! Гриць нездужає робити... — Грицю, Грицю, врубай дров! — Кахи-кахи! Нездоров... — Грицю, Грицю, роби хліб! — Кахи-кахи! Щось охрип... — Грицю, Грицю, до Марусі! — Зараз, зараз уберуся! —
  • Євшан-зілля – МИКОЛА ВОРОНИЙ – Стислий виклад твору
  • У давніх літописах є одне оповідання, яке не блищить красою слів, не вихваляє героїв. Але є в ньому щось таке пророче, є дає надію, віру в ідеали тим, котрі край свій рідний занедбали. У Києві жив у неволі син половецького хана.
  • Хто винен у трагедії Федорчуків? (за повістю Ольги Кобилянської “Земля”) – Твір з української літератури
  • Повість Ольги Кобилянської "Земля" (1902) справляє сильне враження на сучасного читача. Незважаючи на те, що для нас проблеми українського села кінця XIX ст. втрачають свою актуальність, психологізм повісті та зображені події змушують замислитися над вічними питаннями життя та смерті, злочину

Чим схвилювала мене повість О. Кобилянської «У неділю рано зілля копала»? – Твір з української літератури