По творчості Ігоря Жителя півночі) Ігор Житель півночі (Ігор Васильович Лотарев), поет срібного століття російської поезії, любив, по його власному вираженню, приголомшити публіку самовихвалянням: Я, геній Ігор Житель півночі, Своєю перемогою упоєний... Ці рядки, сприйняті поза контекстом вірші й вся книга, багато в чому визначили відношення широкого читача до Ігоря Жителеві півночі. З'явився термін “северянинщина” як якийсь апогей зарозумілості й самовихваляння, що ніколи не віталося російським читачем. “Ми знаємо Жителя півночі як самозакоханого лірика, що не розбирається в суспільних проблемах, як митецького версифікатора, що зумів вкласти у свої суб'єктивістські “поези” більшу наспівність і легкість” так характеризує поета один з його друзів останнього періоду життя, естонський дослідник В. Адамі. Але це, напевно, не може повністю характеризувати поета, тому що, читаючи вірші Жителя півночі, увесь час випробовуєш відчуття чогось важливого, чогось самобутнього, про що ми ще не знаємо... Моя двозначна слава И недвозначний талант...

У цьому ледве іронічному самовизнанні Ігоря Жителя півночі натяки на його поетичну особистість. “Недвозначний талант” це не тільки хвастощі, але й дійсне внутрішнє відчуття, виражене прямо й без натяків: Житель півночі знав, що він талановитий, і не вважав потрібним причинятися. “Двозначна слава” це теж серйозно: це відчуття споконвічної суперечливості своєї шумної поетичної популярності. Кумир захопленої публіки в передреволюційні роки, до 1980 1990м років він здавався майже забутий... наше читацьке сприйняття його “недвозначного таланта” теж виявляються досить своєрідним і “двозначним”: Ананаси в шампанському!

Ананаси в шампанському! Дивно смачно, іскристо, гостро! Весь я в чомусь норвезькому!

Весь я в чомусь іспанському! надихаюся поривно! і беруся за перо!.. У групі дівчин нервових, у гострому суспільстві дамському Я трагедію життя перетворю в грезофарс...

Дивні вірші, а прив'яжуться, і їх хочеться повторювати, перебираючи звуки, як камушки в роті. Це було в моря, де ажурна піна, Де зустрічається рідко міський екіпаж... Вірші Жителя півночі музичні, відрізняються великою наспівністю й своєрідним ліризмом. Свої усні виступи він називав “поезоконцертами” і, за словами сучасників, майже співав свої вірші. Поет нерідко прибігав до сполучення “високого” і “низького” стилю. Характерно в цьому плані вірш “Морозиво з бузку”: Морозиво з бузку!

Морозиво з бузку! Полпорции десять копійок, чотири копійки буші. Пані, пани, треба ль? не дорого можна без дебатів... Співали делікатного, площа: прийде товар по душі!

З юності Ігор Житель півночі прагнув бути тільки поетом і ніким іншим. Він хотів досягти вищої поетичної слави і став “королем поетів” (якимось був проголошений у лютому 1918 року на вечорі в Політехнічному музеї). І у важкі роки змушеної еміграції він міг залишатися тільки тим, ким був все своє життя, поетом, що вмів перетворювати повсякденні життєві явища в одкровення російського слова. Мгновенья високої вроди! Зовсім незнайомий, чужий, В одинадцятому році, надіслав мені “Нічні годинники”.

Я напис його приведу: “Поетові з відкритою душею”... “Поетом з відкритою душею” назвав Ігоря Жителя півночі інший поет Олександр Блок. Цей напис на подарованій книзі ставиться вчасно, коли Ігор Житель півночі ще тільки вступав на літературне поприще

Слова “поет з відкритою душею” дуже точно визначають істоту поетичного дарування Ігоря Жителя півночі, його неповсякденну для російської поезії XX століття особистість, що до кінця не зрозумілий


Розміщенно Referat в разделе Учнівські шкільні твори Суббота 5 апреля 2014 в 2:20





«Громокипящий кубок»И. Жителя півночі