В «Козаках» письменник зробив першу спробу з'єднати епічне оповідання про народне життя з романом, у центрі якого типовий толстовський рефлектирующий герої, що тяготиться зв'язками із середовищем, пороки якого він бачить і засуджує, і прагнучий знайти собі місце серед вільнолюбних, сміливих, у всім природних людей, таких, як красуні Мар'яна, запекло сміливий козак Лукашка, старий мисливець Ерошка. В Оленине неважко побачити деякі риси офіцера діючої Кавказької армії Лева Толстого. Але якщо Оленин був відкинутий козачою станицею, те Толстой залишив по собі добру пам'ять у станичників, що довго зберігали з ним гарні відносини. У розв'язці «Козаків» деякі критикисучасники доглянули повторення фіналів пушкінських «Циганів» і лермонтовского «Героя нашого часу» і схильні були оцінити повіє як «затримку» у творчості Толстого. на самому ж, ледве «Козаки» з'явилися добутком, що підсумував перше десятиліття письменницької діяльності Толстого, його великим досягненням. Мабуть, пі в одному іншому з ранніх добутків письменника пет такого тісного сполучення епічності й психологізму, яке досягнуто в «Козаках». Новий рівень рішення цього творчого завдання буде знайдений Толстим у його великих романах, і найбільше в «Війні й світі». У перші місяці після одруження, з головою занурившись у сімейні радості й турботи, Толстой мало писав. Незабаром він відчув гостре каяття. Йому «на себе стало паскудно». Він не хоче «всю поезію любові, думки й діяльності народной проміняти на поезію сімейного вогнища, егоїзму до всього, крім до своєї сім'ї». У початкову пору роботи над «Війною й миром» письменник відновив шкільні заняття із селянськими дітьми, що приходили у вечірні годинники. Це вносило пожвавлення й розмаїтість у замкнутий «монастирський» побут Ясної Галявини початку 60х років. Епоха 1812 року залучила його увагу задовго до того, як він почав писати «Війну н мир». Беручи участь у кавказькій війні, молодій Толстой вивчив книги А. И. МихайлівськогоДанилевського «Опис Вітчизняної війни 1812 року» і «Опис війни 1813 року». Улітку 1852 року оп записав у щоденнику: «Читав Історію війни 13 року. Тільки ледар або пі на що не здатна людина може говорити, що не знайшов заняття. Скласти щиру, правдиву Історію Європи нинішнього століття. От ціль на все життя». У тім же записі Толстої пояснює, чим цікава ця епоха для художника й що повинне керувати художником, що узявся за її зображення: «Є мало епох в історії настільки повчальних, як ця, і настільки мало обсуженних неупереджено й вірно, так, як ми обсуживаем тепер історію Єгипту й Рима. Багатство, свіжість джерел і безпристрасність історичне, небачене досконалість». Епоха війни з наполеоном і, особливо, Вітчизняної війни 1812 року залучає молодого Толстого насамперед своєю повчальністю. Запитується: для кого знаходив повчальної цю епоху молодий письменник? Відповідь більш ніж ясна: для своїх сучасників. Товстої був уражений тим, як мало вона вивчена дослідниками і як мало правди сказане про неї в працях офіційних істориків, до числа яких належав А. . Михайлівськийданилевський. Багатозначний емоційна кінцівка щоденникового запису, що свідчить про величезну захопленість художника його темою, що захопила. Товстої був уражений думкою про багатство й свіжість джерел про епоху 1812 року, які як би самі просяться в руки художника. Читаючи Карамзина, Толстой робить великі виписки й зауважує, що це читання викликало в нього «пропасти гарних думок». У щоденникових записах грудня 1853 року він говорить про своє рішення «написати російську історію з Михайла Романова до Олександра Благословенного, пояснюючи полюдському всі історичні події». Він визначає тут головний принцип художнього зображення історичних подій, якому збирається твердо випливати у своїй творчості: «Кожний історичний факт необхідно пояснювати полюдському й уникати рутинних історичних виражень». И важливе додавання до цього запису: «Епіграфом до історії я б написав: «Нічого не приховаю». Мало того, щоб прямо не брехати, треба намагатися не брехати негативно умовчуючи». Ці слова зв'язані думкою із уже приводились нами програмною заявою Толстого, яким він закінчує одне зі своїх Севастопольських оповідань. Обравши правду головним і єдиним героєм свого репортажу з бастіонів Севастополя, зробивши її героєм всіх своїх добутків про сучасність, Толстой, з тією же рішучістю бути до кінця правдивим, виношував задуми добутків па історичні сюжети. З позицій правди молодий Толстой різко критикує праці офіційних істориків, що
тенденційно висвітлює історичні події, що замовчують роль народу в цих подіях, не розуміючих головних особливостей характеру російського народу, які з усією силою й повнотою розкриваються в особливо важкі й небезпечні періоди його історії. Різке заперечення казенної історіографії, з'ясування зв'язків між історією й сучасністю от що незмінно характеризувало звертання Толстого до історичних тем і сюжетів


Розміщенно Referat в разделе Аналіз змісту Воскресенье 14 сентября 2014 в 15:51





Ідейний зміст повести Толстого «Козаки» – Твір по добутку Л. Н. Толстого “Козаки”