У романі «Герой нашого часу» Лермонтов поставив своїм завданням всебічно й багатогранно розкрити особистість свого сучасника. При цьому Лермонтов відзначає, що прагне розкрити внутрішній мир героя, написати «історію душі людської». на це націлено всі художні засоби, використовувані автором, і насамперед незвичайна композиція роману. Особливість її полягає в тім, що роман складається з п'яти повістей і новел із самостійними сюжетами, об'єднаних загальним героєм і ідеєю. У романі вони випливають так: «Бела», «Максим Максимич», далі «Журнал Печорина», у який входять «Тамань», «Князівна Мері», «Фаталіст», а випереджає його «Передмову».

Ці частини розташовані з порушенням хронологічної послідовності подій щодо біографії Печорина. Із цього погляду частини треба було б розташувати так: «Тамань», «Князівна Мері», «Бела», «Фаталіст», «Максим Максимич», Передмова до «Журналу Печорина». Але тоді роману як єдиного добутку не вийшло б. От чому «Тамань», що повинна була б відкривати роман, виявляється в нього середині

У цьому укладений глибокий ідейний зміст. «Тамань» відкриває «Журнал» Печорина, у якому він говорить від першої особи, розповідаючи про деякі яскраві епізоди зі свого життя. До цього читач уже познайомився з героєм, а в середині довідався з «Передмови» про його смерть. Але сама головне вся ця відомості ми одержуємо від різних оповідачів, а значить бачимо героя з різних точок зору. Спочатку ми довідаємося про Печорине від простого російського офіцера Максима Максимича, людини доброго, чесного, але зовсім відмінного від Печорина за духом і вихованням

Він може лише відзначити особливості поводження «дивної людини», що остались для нього (а значить і для читача) загадкою. У повісті «Максим Максимич» оповідач міняється: це офіцер, явно більше близький Печорину за віком, розвитку, соціальному стану, а головне подібний за духом і умонастроєм. Він робить спробу якось пояснити особливості цієї незвичайної людини. Але його душу усе ще залишається для читача таємницею, що і розкривається самим героєм у його «Журналі».

Починається він романтичною новелою «Тамань». Вона лише відкриває загадку Печорина, тому що тут розказано один епізод з його життя зустріч із контрабандистами в нудному приморському містечку, де герой виявляється по шляху на Кавказ. Новела насичена романтичними картинами, які цілком відповідають характеру героя. Авантюрність сюжету також відповідає діяльній, кипучій натурі Печорина, що «скажено женеться за життям», але, нічим не задовольняючись, постійно нудьгує. Так відбувається й тут.

Зацікавившись загадковою дівчиною, що Печорин іменує Ундиною, він зненацька попадає в середовище місцевих контрабандистів, з якими вона виявляється зв'язана. Такі герої в російській літературі традиційно сприймалися як романтичні. Але в Лермонтова все виявляється інакше.

Романтичний ореол руйнується самоіронією автора «Журналу»: згадування про те, що він не вміє плавати, явно антиромантична деталь. А загадковий спочатку сюжет закінчується висновком Печорина про те, що він зштовхнувся з «мирним колом чесних контрабандистів», до яких йому, по суті, немає ніякої справи. І потім у наступних частинах роману читач, знайомлячись із героєм всі ближче й ближче, буде зіштовхуватися з подібним розвитком подій. Дії героя порожні й марні, страсті безглузді, а життя цієї багатої й діяльної натури в результаті виявляється розтраченою зрячи