Люди повинні пам'ятати, що природа — це не просто дім, в якому ти живеш, це те, що живе поряд з тобою, можливо, не схожим на людське, але повнокровним життям.
Геніальна поетеса Леся Українка зрозуміла цю істину — і перед очима живими картинами постали чудові місячні ночі, лісові хащі, глибини прозорої води, лугові тумани. І вся ця лісова, водяна, польова сила прийшла до неї, щоб письменниця увіковічила їх, дала безсмертя.
Як удова мережка, заткана зірками на срібній основі, з'явилась «Лісова пісня» — твір, що викликав подив і зачудування сучасників, що зачаровує і хвилює нащадків.
Особливо яскраво постає в драмі-феєрії образ природи як супутника людського життя. Поява людини викликає тривогу серед мешканців лісу й озера. Русалка, почувши, що «тута мають хижку будувати», висловлює свій гнів і погрожує:
Ой, ті люди
З-під стріх солом'яних! Я їх не зношу!
Водяник не підтверджує Русалку, адже йдеться про дядька лева, а він приятель лісовим мешканцям.
Так намічається лінія: людина і природа, залежність їх взаємин від духовного світу людини, її характеру.
Русалка говорить про людей взагалі, а Водяник — конкретно про дядька Лева. Отже люди є різні. Уперше про волю й неволю згадується в діалозі Русалки і Водяника, який наказує своїй неслухняній доні не зринати «три ночі місячні поверх води», а у відповідь чує: «Я — вільна, як вода!» У цій суперечці вже звучить якась тривога, та вона одразу ж стихає. Лунає прекрасна й неповторна, сповнена могутньої творчої сили мелодія Лукашевої сопілки. Справжнє високе мистецтво, його чарівна сила, здатні пробуджувати всі земні сили. Після зустрічі з Лукашем Мавка сприймається як реальна людина. Музика передчасно розбудила її, глибоко вразили її чутливу душу. «Весна ще так ніколи не співала»,. — каже Мавка, відчуваючи незвичайну щирість і красу мелодії. Справді, то не весна — на сопілці грала людна.
Лісовик квапиться застерегти свою доню:
...минай людські стежки, дитиною
Бо там на ходить воля, — там жура
Тягар свій носить. Обминай їх, доню:
Раз тільки ступиш — і пропала воля: -
Мавка щиро дивується:
Ну, як таки, щоб воля — та пропала?
Вдруге звучить мотив про волю і неволю, тепер уже в житті людському і про неможливість знищення волі у вільному світі — в майбутньому, духовно багатому, прекрасному житті, за принципами якого живе Мавка. Природа має чарівні властивості:
Спить озеро, спить ліс і очерет.
Верба рипіла все: «Засни, засни...»
І снилися мені все білі сни.
Таку прекрасну картину зимової казки-сну створює поетеса. Мавчині слова зачарували Лукаша. Заслухавшись, він з подивом вимовляє: «Як ти говориш...». А у відповідь чує захоплені: «Твоя сопілка має кращу мову. Заграй мені, а я no-колишуся». І, слухаючи мелодії Лукашевої сопілки, мимоволі озивається тихесенько на той самий голос:
Як солодко грає,
Як глибоко крає,
Розтинає білі груди, серденько виймає!
Картина розквіту природи символічна: так розквітає сама людина, одухотворена високою красою мистецтва. Саме тут, серед вільної природи, безпосередньо і невимушено розвиваються щирі взаємини Лукаша та Мавки.
Природа оддячує своїх добрих, щирих дітей, які бережуть і примножують її щедроти.
Таким люблячим природу як власний дім у творі обдарованих буйною фантазією людей, які можуть впіймати казку вітру, землі, місяця, води, пташки, дерева, трав, а силою свого мудрого слова одухотворити добро, красу чи знешкодити зло; він з тих людей, які в лісі можуть «зустріти» Лісовика й Перелесника, Мавку й Русалку, Водяника, Потерчат і Куця.
Мудрість і сила людини — в єднанні з природою, яка втілена теж в образі Мавки. Лісова красуня ненав'язливо підказувала, коли землю орати, коли сіяти, де і коли, яке дерево використати для потреб господарства, тому «так, як сей рік», коли жила в Лукаша Мавка, «хіба коли родило». Вона ще й оселю прикрасила «умаїла квітами попідвіконню — любо подивиться!». Отже, для Мавки працювати — це творити «красиве і корисне», розумно втручаючись в природу. Бо вона — це часточка землі, її духу животворящого. Саме такою вона покидає людський світ, але не таїть в собі зла:
Я обізвуся до них
Шелестом тихим вербової гілки,
Голосом ніжним тонкої сопілки,
Смутними росами з вітів моїх.
Символами рідної землі, її краси постають верба і сопілка. Образ верби проходить через увесь твір: верба, що брала Мавку на зиму в своє лоно: вербичка, якою Мавка стала після прокльонів Килини, а потім спалахнула ясним вогнем; вербиця, що виросте з легкого, пухкого попелу спаленої вербички. Наскрізним є й образ сопілки. Вона розбудили Мавку, покликала її до життя й любові, солодко грала, глибоко краяла душу. До майбутніх поколінь безсмертна Мавка обізветься теж «голосом ніжним тонкої сопілки», мелодією, яку напровесні Лукаш «вигравав, мрії збираючи в гаю», і яка її так вразила. Отже, інших вона теж будитиме від сну. Мистецтво й краса — вічні, вони завжди викликатимуть у людей добрі почуття.
- Порівняльна характеристика образів Мавки і Лукаша (за твором Лесі Українки «Лісова пісня») – Твори з української літератури – Твір з української літератури. Творча робота
- Образ Лукаша в «Лісовій пісні» Лесі Українки – Твори з української літератури – Твір з української літератури. Творча робота
- Лісова пісня – ЛЕСЯ УКРАЇНКА – УКРАЇНСЬКА ЛІТЕРАТУРА 10-х РОКІВ XX СТ. – Стислий виклад твору
- «Лісова пісня» Лесі Українки – прекрасна пісня про любов і зраду – Твір з української літератури
- Ідея гармонії людини і природи у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» – Твір з української літератури
- Поетика «Лісової пісні» Лесі Українки – Твір з української літератури. Творча робота
- Філософський мотив сенсу людського життя у драмі-феєрії Лесі Українки «Лісова пісня» – Твір з української літератури
- Леся Українка мріяла створити твір, у якому вона щедро використала б багатства народної фантазії, втілені у повір'ях, переказах і легендах, відомих їй з дитинства. Майстерно втіливши цю мрію, Леся Українка створила безсмертну драму-феєрію «Лісова пісня».
Лукаш і Мавка... Реальна молода людина
- Образ Лукаша в драмі Лесі Українки реалістичний. І мова, і поведінка, і зовнішній вигляд — все це типові риси поліського хлопця, все це відповідало поліській дійсності. Однак Лукаш і не такий, як усі. Від природи він наділений поетичною душею, музичним
- Дійові особи: «Той, що греблю рве», Потерчата, Русалка, Водяник, Русалка Польова, Лукаш, мати Лукашева, дядько Лев, Доля, Злидні, Перелесник, Пропасниця, Куць, Мавка, Лісовик, Килина, «Той, що в скалі сидить», діти Килини.
Дія відбувається в старезному лісі на Волині протягом року. Кожна
- До написання «Лісової пісні» Леся Українка, можна сказати, готувалася все життя. У неї вона вклала «цвіт душі» і вилила зі свого серця «те, що не вмирає». Це не звичайна драма, це не тільки драма-поема, а драма-пісня, ніжна, як голос сопілки,
- Проблема гармонії людини і природи, порушена у драмі-феєрії «Лісова пісня», звучить актуально і в наш час. Якщо сьогодні ми знущаємося над природою, то завтра вона поверне нам свої кривди сторицею. Нам не вистачає любові, шанобливості й віри наших предків, які
- Драма Лесі Українки «Лісова пісня» має народноказковий зміст. Образи Мавки, Лісовика,, Перелесника, Русалки не протиставлені людині, а, навпаки, мають тісний контакт з нею.
У драмі творчо використані властивості казок, присутні алегоричні образи (зокрема, Доля — це символ суспільного буття).
Захоплююче передає поетеса
- Творчість Лесі Українки відбиває напружені філософські роздуми над життям. Ми продовжуємо відкривати в її творах ще не звідані нами глибини, не осмислені нами проблеми. Це стосується і неповторної драми-феєрії «Лісова пісня». Невипадково долі людей, змальованих у творі, тісно переплетені з