ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ

Індивідуальним втіленням художнього методу є стиль. Якщо метод визначає загальний напрям творчості, стиль віддзеркалює індивідуальні властивості художника слова. За влучним висловом Л. Тимофеева, «в методі знаходять насамперед те загальне, що пов'язує митців, а в стилі — те індивідуальне, що розділяє їх: особистий досвід, талант, манера письма та ін.». С тил ь — це сукупність худож­ніх особливостей літературного твору. В ширшому розумін­ні стилем також називають систему художніх засобів і прийомів у творчості окремого письменника, групи пись­менників (течії або напряму), цілої літературної доби.

 

Термін «стиль» походить від латинського слова «stilos», що позначало загострену паличку для писання на вощаних дощечках. Згодом, завдяки метонімії, стилем іменують саме письмо, почерк, своєрідність складу, а пізніше — інди­відуальні особливості творчості письменника загалом. По­няття стилю сьогодні є багатогранним, а в багатьох аспек­тах — невизначеним. Про стиль говорять не лише в літе­ратурознавстві, а й у лінгвістиці, мистецтвознавстві, естетиці, культурології. В різноманітних сферах суспільного життя й побуту також застосовують поняття стилю (стиль роботи, стиль одягу, стиль гри тощо). У літературознавстві багато­значність поняття також спостерігається: дослідники розгля­дають стиль доби та стиль напряму й течії, стиль пись­менника і стиль певного періоду його творчості, стиль твору і стиль його окремого елемента. Одні літературознавці вва­жають правомірною таку універсальність категорії стилю, другі стверджують, що можливо вести мову лише про індивідуальний стиль письменника, треті — лише про «вели­кі» стилі, пов'язані з добою й літературним напрямом.

 

Найпоширенішим у науці про літературу є розуміння стилю як індивідуальної творчої манери, «творчого облич­чя» окремого письменника. Олександр Блок стверджував «Поети цікаві не тим, що в них є загального, а тим, чим вони відрізняються один від одного». Стиль письменника пов'язаний не лише з обраним художнім мето­дом, а й із творчою індивідуальністю митця. За знаменитим афоризмом французького вченого Бюффона, «стиль — це людина». Цікаво, що такий підхід до стилю мав місце ще в античну добу. Видатний давньогрецький філософ Платон, відзначаючи зв'язок стилю з творчою індивідуальністю, писав: «Яким є стиль, таким є характер». А давньоримський драматург Сенека говорив, що стиль «є обличчям душі»

Гцит. за: 39, 224\. Багато хто з літераторів XX століття також подібно тлумачить стиль. Так, О. Блок зауважував: «Стиль усякого письменника так тісно пов'язаний із змістом його душі, Щ° досвідчений погляд може побачити душу за стилем...».

Стиль літературного твору пов'язаний не лише зі «зміс­том душі» його автора. За стилем можна побачити також і образи твору, героїв, характери, ідейний зміст. Наприклад, стилю «Стороннього» Альбера Камю притаманні свої худож­ні особливості. «Сторонній», за висловом Д. Наливайка, «...вражає надзвичайною стриманістю й прямотою вислову, бідністю епітетів і майже повною відсутністю тропів, якоюсь навмисною знебарвленістю». Ці стильові особливості, на­голошує вчений, «...перебувають у прямій відповідності зі змістом твору, сутністю героя і обумовлюються ними». Стильова своєрідність «Стороннього» не тільки розкриває екзистенціальну «душу» Камю. Беручи до уваги те, що оповідачем у повісті є сам «сторонній», Мерсо, стиль твору виражає структуру світосприйняття головного героя, його екзистенціальну свідомість, для якої «існує лише тепе­рішнє, наявне, що в даний момент сприймається чут­тями. Причинно-наслідкові зв'язки послаблюються, і кожен предмет, кожна чуттєва мить тяжіє до відокремленого існу­вання». Звідси — специфіка стилю «Стороннього», в якому, за словами Ж.-П. Сартра, «між кожною фразою світ знищується й відроджується», і кожна фраза твору — це «острів».

Деякі вчені розглядають індивідуальний письменниць­кий стиль як своєрідність мови. Однак такий погляд, характерний для стилістики як розділу мовознавства, для дослідження явищ літератури є занадто вузьким. В. Жир-мунський писав: «У поняття стилю літературного твору входять не лише мовні засоби, але також теми, образи, композиція твору, його художній зміст, втілений словесни­ми засобами, але не такий, що вичерпується словами». Все це — носії стилю. До них можна віднести також сюжет і жанр.

Стиль — це явище цілісне. За висловом В. Жирмунсько-го, поняття стилю «...означає не тільки фактичне спів­існування різних прийомів.., а внутрішню взаємну їхню зумовленість, органічний чи систематичний зв'язок, що існує між окремими прийомами». І хоча стиль пов'язаний з категорією художньої форми, з оригінальним використанням певних художніх прийомів і засобів, не­обхідно вбачати в стилі також і зв'язок зі змістом твору, з його ідеєю, проблематикою, письменницьким світоглядом. Той же В. Жирмунський стверджує: «Художній стиль письменника являє собою вираження його світогляду, втілене в образах мовними засобами». Тому-то стиль як явище форми «неможливо вивчати у відриві від ідейно-образного змісту твору».

Індивідуальний стиль — явище неповторне. Він є свід­ченням мистецького таланту автора. Недарма великий Гете вважав, що далеко не всі письменники мають свій стиль. Стиль, на думку Гете, є найвищим ступенем художньої довершеності, якого досягають лише окремі майстри. До середніх літераторів автор «Фауста» застосовує термін «мане­ра», а для «найгірших» — «наслідування». Тим, чим для Ґете є «стиль», для В. Бєлінського є «склад» (рос. — слог), — у XIX столітті це поширене поняття було синонімічним стилю. Склад, за висловом Бєлінського, — «...це сам талант, сама думка. Склад — це рельєфність, наочність думки; у складі вся людина; склад завжди оригінальний, як особи­стість, як характер <...>. За почерком упізнають руку лю­дини й за почерком визначають достовірність власноручного підпису людини — за складом упізнають великого пись­менника, як за пензлем — картину великого живописця». Схожу думку висловлює і Антон Чехов: «Якщо в автора немає „складу", він ніколи не буде письменником».

Видатні письменники завжди приділяють величезну увагу своєму стилю, роботі над ним. «Все, що в мене є, — це мій стиль», — говорив блискучий стиліст Володимир Набоков. А великий французький письменник Гюстав Фло­бер мріяв написати книгу, яка б трималася виключно на внутрішній гідності стилю.

 

Завдяки стилю митець творчо відтворює чи перетворює, художньо опрацьовує життєвий матеріал. Загальні теми, про­блеми, події набувають в індивідуальному стилі письменника своєї художньої неповторності, адже вони «перепускаються» через особистість митця. Стиль, «стилос» — колись загострена паличка, а нині «перо», є, за виразом Франца Кафки, не просто «інструментом», але «органом письменника».




Розміщенно Referat в разделе Готові Домашні Завдання Среда 23 декабря 2015 в 17:06




  • Загальний план відповіді на питання про значення творчості письменника – Cтатті з зарубіжної літератури
  • I. Місце письменника в розвитку національної літератури. II. Місце письменника в розвитку європейської (світової) літератури. 1. Основні проблеми епохи і ставлення до них письменника. 2. Традиції і новаторство письменника в області: А) ідей; Б) тематики, проблематики; В) творчого методу і стилю; Г) жанру; Д) мовного стилю. III. Оцінка творчості
  • Схема аналізу літературно-художнього твору – Cтатті з зарубіжної літератури
  • 1. Історія створення. 2. Тематика; 3. Проблематика. 4. Ідейна спрямованість твору і його емоційний пафос. 5. Жанрова своєрідність. 6. Основні художні образи в їх системі і внутрішніх зв'язках. 7. Центральні персонажі. 8. Сюжет і особливості будови конфлікту. 9. Пейзаж, портрет, діалоги і монологи персонажів, інтер'єр, обстановка дії. 10. Мова
  • У яких значеннях у сучасному літературознавстві вживається термін «стиль»? – Українська література, запитання і відповіді
  • Словом stulos давні греки називали загострену паличку, якою писали на воскових дощечках, пізніше — почерк того, хто пише, згодом — склад, саму манеру письма. В сучасному літературознавстві стиль — це засоби художньої виразності письменника в цілому, особливості тематики його творів,
  • Стилістика української мови – Стаття з української літератури
  • План 1) Стилі українського мовлення. 2) Характеристика офіційно-ділового стилю. 3) Культура ділового мовлення. Стилістика співвідноситься з усіма розділами мови – фонетикою, лексикою, морфологією і синтаксисом, оскільки вона розглядає особливості вживання мовних одиниць у тих чи інших мовленнєвих умовах. Стиль – явище об`єктивної дійсності. Це слово
  • ЛІТЕРАТУРА БАРОКО – Cтатті з зарубіжної літератури
  • Бароко (від італ. barоссо, фр. baroque — дивний, неправильний) — літературний стиль у Європі кінця XVI, XVII й частини XVIII ст. Термін «бароко» перейшов до літературознавства з мистецтвознавства на через загальну схожість у стилях образотворчих мистецтв і літератури тієї доби.
  • Стиль бароко в українській літературі – Твір з української літератури. Творча робота
  • Визначне місце в історії української літератури від давнини до сьогодні посідає письменництво XVII-XVIII ст. Для характеристики літературної спадщини XVII-XVIII ст. історики літератури вживають поняття «стиль бароко». Перші риси барокового стилю в українській літературі почали з'являтися ще наприкінці XVI ст. Тривалий
  • Стилі педагогічного спілкування
  • Розглянемо стилі педагогічного спілкування вихователя, учителі, педагога, стиль педагогічного керівництва СТИЛЬ ПЕДАГОГІЧНОГО СПІЛКУВАННЯ Одним з факторів, що впливають на розвиток особистості дитини, є стиль спілкування, властивому вихователеві. Стиль педагогічного керівництва можна визначити як прийоми виховного впливу, що проявляються в типовому наборі вимог

ІНДИВІДУАЛЬНИЙ СТИЛЬ – Теорія літератури