І. В. Хомчук,

Аспірант (Житомирський педуніверситет)

Предметом статті є інтерпретація образу-символу води у поетичній збірці Івана Андрусяка "Повернення в Ґа-лапаґос"; дослідження еволюційних змін, які проходить образ; пояснення причин цих змін.

Інтерпретація художнього тексту, як і його аналіз, може застосовуватися відносно різних його порядків: окремих компонентів (образів, мотивів, фрагментів, частин), літературного твору як цілісності, літературної творчості автора (сукупності усіх творів, творів певного періоду, певної спрямованості, певного жанру), на рів­ні дискурсу. Вибір порядку інтерпретації (аналізу) залежить від ступеня засвоєння тексту, емоційно-інтелектуального рівня інтерпретатора, мети, яку ставить перед собою дослідник (читач). І аналіз, й інтерпре­тація художнього тексту (а прихильники сучасної прагматичної поетики вживають спарений термін "інтерпре­тація-аналіз", котрий включає в себе сукупність аналітичних та рецептивних методів і прийомів [1:38]) є логіч­ними процедурами, які мають на меті дослідження та тлумачення певного вибраного елемента. "Інтепретація... є роботою думки, що полягає у перетворенні смислів таємних у смисли виявлені, показує рівні значень, що міс­тяться в значенні буквальному" (Поль Рікер) [2:235].

Сергій Квіт, формулюючи три рівні інтерпретації тексту, виділяє філософічний, критично-філософічний та ідеологічний рівні [3:140]. Перший передбачає інтерпретацію з погляду пошуку відповідей на метафізичні пи­тання, не прив’язуючись до конкретного знання, досвіду культурної традиції, дослідницьких методологій тощо, а опирається на чисте міркування. У нашому дослідженні переважатиме цей рівень інтерпретації.

Говорячи про сприйняття свідомістю читача літературного твору, Роман Інгарден виділяє чотири рівні пере­ходу літературного твору в "уявлюваний об’єкт": 1) світ звуків та фонетичних утворень; 2) одиниці значення фізичного порядку; 3) багатозначність усіх аспектів світу, який розглядаємо з різних пунктів бачення; 4) об’єкти, представлені у літературному творі [4:158—159]. Якщо перші три рівні – лише чуттєво-рецептивний шлях до "об’єктивізації" сприйнятого, то четвертий має конкретно-матеріальне втілення – "об’єкт", який у літе­ратурній творчості ототожнюється з образом.

Саме образ є носієм первинної інформативності, він динамічно розвивається, даючи таким чином розвиток текстові, еволюціонуючи у своєму розвитку. "Поетичний образ не розкладається, коли виконує свою естетичну функцію" [5:176], він змінюється, пояснюючи нам закони існування та функціонування реальності, частиною якої він є.

У поезії образи мають метафоричне перезабарвлення, тобто змінюють своє первинне значення, інколи наби­раючи ознак символу. На відміну від звичайних образів-метафор, образ-символ задовольняє не лише художньо-естетичні потреби, а й конкретизує та вирішує філософські проблеми, тяжіє до узагальнення; він пов’язаний з міфом, вірою, наукою тощо. Якщо вдалий образ – наслідок роботи уяви, фантазії, емоцій, то причини виник­нення образу-символу – глибше. К.-Г. Юнг пояснював їх проривом назовні колективного несвідомого, а у са­мому образі вичленяв домінанти-архетипи [2:96-108]. Їх ще називають "своєрідними ядрами сюжетних побудов та образних комплексів" [6:28]. У тріаді: архетип – міф – образ міф становить першу стадію свідомої обробки архетипу (первинну оболонку), а образ – другу стадію (вторинну оболонку) [6:28]. Необхідність використання поняття символу Ярослав Поліщук пояснює потребою "усвідомити характер дії міфологічних функцій у літера­турі. Ідеться не тільки про співвіднесення множинних елементів у слові, що зазвичай розуміють під символіза­цією в літературі, але також і про збереження кодового первісного архетипного елементу при всій історичній змінності смислів слова-символу" [7:22]. Символ як наріжну категорію людської культури визначає і Ернст Кассірер: "Людину... як родову істоту визначає саме схильність до мислення символами, що є її одвічною і найха­рактернішою властивістю" [8:41].

У поетичній збірці Івана Андрусяка "Повернення в Ґалапаґос" [9] одним із домінуючих образів є образ води. З’являється він не випадково. "Література модерної доби, заново творячи символічну парадигму буття й сутно­сті людини, грунтується на інтерпретації світових літературних архетипів, уже вироблених культурних кодів минулих епох" [8:45]. Символ води присутній у міфологічних оповідях усіх народів. "Вода як доісторичний первісний океан у багатьох міфах про створення світу є джерелом усілякого життя, яке вийшло з неї" [10:42], але разом з тим вона "виступає як елемент, засіб розтоплення і втоплення" [10:42]. Безпосередньо в українській міфології вода – "найвеличніший дар неба Матері-Землі, бо вона оживлює її та робить плодючою" [11:83]. У Івана Андрусяка вода – частина реальності, але вона, існуючи поряд із землею, не об’єднується з нею, щоб щось породити: "земля і вода переможно відгонять мерцем" [9:30. Далі цитуємо за цим виданням], "земля і вода мі­нялися місцями". Вода лише раз породжує щось, але воно – не для життя, а для знищення життя: "м’ясо зійшло з води і воно ненаситне".

В українській міфології води поділялися на чоловічі й жіночі. "Чоловічі – це дощові й снігові, "небесні" во­ди, а жіночі – "земні", води криниць, колодязів, джерел" [11:83]. Запліднення можливе, коли "небесні" води з’єднуються із "земними". У І. Андрусяка "небесні" води – злива, дощ – самодостатні, вони здатні продовжити рід без поєднання із жіночою сутністю ("плодяться зливи", "замісити сонце на дощі"), бо вони – "зливи богів", а отже, всемогутні. Хоча з часом, в останній третині збірки, ослаблений, "ламкий дощ" шукає шлях "до озера", ніби прагнучи поєднання із жіночим єством – земною водою, дарма що на початку збірки автор проголошував "сервус озерам які прогоріли" і зникли. Цей конкретизований образ озера з’являється у збірці лише двічі – зни­щений спочатку, повертається як необхідність для продовження життя, усвідомлена та признана автором.

Вода – рідина за визначенням. Але у автора вона деструктурується, змінюючи свій фізичний стан. Роздріб­нення чуттєвого досвіду Т. Рібо називає дисоціацією – "первинною обробкою" існуючих образів, в результаті якої "його елементи здатні входити у нове поєднання" [12:375]. "Розбещена" вода, "загусла" й "осипається", залишається лише "місце скрипу води", яке, проте, "оповите нічийним дощем" з метою відновлення її. Вона то перетворюється на звичий лід, то раптом "вода не гнеться піниться вода", по ній можна "креслити ломом". Вода – надчуттєва субстанція і тому крихка ("погорда кришить воду") та безтямна ("води розхристані").

Усе, що торкається води, набуває її властивостей. Змінюється вода, але змінюються речі та явища навколо неї, адаптуючись до нової реальності: "простір лився через край", "простір цей тече", "викапував пристріт гіркий", "лань пустелю п’є", "ми випари п’єм", "випите чтиво", "дерева налий", "слід перетече", "лоск мжичить", "розхлюпане місто", "місяць тече і тече" тощо. Світ поволі перетворюється на воду, стає первісним, як первинною була вода – першопочаток життя. Стаючи настільки близьким до води, світ намагається очиститись. Вода у народних звичаях та обрядах виступає як засіб магічного очищення (обряд хрещення, ритуальні купання тощо) [11:83; 10:42]. Вже саме намагання очиститися – змити гріхи, говорить про гріховність світу. Але коли навіть простір, зливаючись із водою, може змінитися, для людини, котра живе у змодельованій реальності, це важко. Вода лякає, таїть у собі загрозу, але разом з тим є перепоною, яку конче необхідно подолати. Починаєть­ся "шукання броду", але "западину тіла не винести вбрід"; хоч є "весла розпанахані", але немає човнів, греблю перерізано, а "мости знесено"; люди ж – "псальмопівчі" – "не возводять ні мости ні вежі". Психологічно вода є символом неусвідомлених, глибинних шарів особистості [10:42], які лякають людину, котра все ж усвідомлює необхідність пізнати їх, щоб перебороти страх.

Із прагненням до пізнання ототожнюється і почуття спраги: "мислимо воду якої немає", "їм би майже сльозу їм би тільки маленький ковток", "тримаймося приходить смак води", зрештою питво з’являється, але питво "солоде а провадить сушу", а вода "ніби прісна а проте відмивається погано". Знову повертаючись до давніх міфів, пригадаймо, що символом морального і духовного очищення є земна вода, поєднана з небесною [11:83], тобто об’єднання чоловічого і жіночого начал, якого у новостовореній реальності, як вже зауважувалося, немає. Але в кінці збірки, коли усвідомлюється необхідність об’єднання, люди врятовані, вони "п’ють росу" – за по­вір’ями, найчистішу та найсильнішу з усіх живих вод [11:85]. Можемо припустити, що відбувається "повернен­ня в Ґалапаґос", задеклароване назвою поетичної збірки.

Але туди могли, раніше за всіх, повернутися вибрані, які вміють плавати: "їм легко плисти – їм потятим хвилею", та автор забороняє їм це робити: "лише хочу щоб ви не чіпали весла", оскільки "є місце де вода не при­живається", і його можна знайти. Авторові "не жаль я кожного віддам", але місце без води асоціюється з ін­шим: "є місце твору – ген аж поза титрами", тобто поза кінцем штучно створеної реальності (фільму), нікому не потрібне, бо все (фільм) вже закінчилося. З’ясовується, що саме болить авторові: "місце твору" – визнання його як творця, котре може не відбутися або заперечитися.

Вимальовується кілька паралелей: безводна земля – невизнаність митця, вода – творчість, об’єднання "чоло­вічих" і "жіночих" вод – прочитання і сприйняття автора читачами.

У глибинно-психологічній символіці вода – "основоположний символ будь-якої безсвідомої енергії, який проте представляє небезпеку, якщо наводнення переходить розумні межі... добре, якщо вода (в якості озера чи ріки...) залишається на своєму місці" [11:44]. Якщо співвіднести творчість з водою, то бачимо, що "наводнен­ням" – виплесками безсвідомого, яке йому загрожувало, – автор опанував, дозволивши існування у створеній ним реальності озерові – воді, обмеженої берегами, а тому безпечної.

В еволюції образу-символу води бачимо звільнення автора від підсвідомого страху: невизнання – вихід не­свідомого у свідоме через переосмисленя архетипу. "Відкрите зображення несвідомого викликало б супротив соціальної, моральної та естетичної особи, тому принесло б не насолоду, а стрес, відразу, незадоволеня, – пояс­нює Ранк Отто. – Тому поезія використовує різноманітні маски, зміну мотивів, перетворення у протилежність, ослаблення зв’язку, роздроблення одного образу на багато, подвоєння процесів, опоетизацію матеріалу, а особ­ливо – символи" [12:10-11]; "усі ці образи є тільки несвідоме поета, яке він, щоб звільнитися від нього, виявив назовні, проектував" [12:21]. "Мова йде тут про втечу від реальності і повернення до інфантильних джерел на­солоди", – розмірковує Р. Отто [12:19]. Інфантильність у даному випадку повертає нас у дитинство людства, до його первинних понять про світ (архетипів). Але використання символу відбувається на новому рівні. Тут доці­льно згадати теорію перепризначення понять Людвіга Вітгенштайма, яка полягає у характерній для постмодер-ністичної літературної практики навмисній зміні статуту узвичаєних назв, понять та категорій, що у свідомості читача викликає два рівні сприйняття: стереотипний та концептуальний, пропонований автором тексту [6:88]. Маємо схему творення новітнього міфу, який допомагає вирішити протиріччя, проблему, яка, нехай і підсвідо­мо, мучить автора, адже "суть міфу в тому, що, зіткнувшись із проблемою, він уявляє її собі аналогічно іншим проблемам, що виникають у інших планах: космологічному, фізичному, моральному, юридичному, соціальному тощо. І пояснює усі їх сукупно" (К. Леві-Строс) [13:435].

1. Літературознавчий словник-довідник. – К.: Академія, 1997.

2. Антологія світової літературно-критичної думки ХХ століття / За ред. Марії Зубрицької. – Львів: Літопис, 1996.

3. Квіт Сергій. Основи герменевтики // Кур’єр Кривбасу. – 1998. – № 101. – С. 139-152.

4. Квіт Сергій. Основи герменевтики // Кур’єр Кривбасу. – 1998. – № 103. – С. 151-167.

5. Базилевський Володимир. Математика поезії // Кур’єр Кривбасу. – 2001. – № 135. – С. 158-180.

6. Плерома. Мала Українська Енциклопедія Актуальної Літератури. – 1998. – № 3.

7. Поліщук Ярослав. Міфологічний горизонт українського модернізму. Монографія. – Івано-Франківськ: Лілея—НВ, 2002.

8. Поліщук Ярослав. Поліфункціональність міфу в поетиці модернізму // Слово і час. – 2001. – № 2. – С.35-45.

9. Андрусяк Іван. Повернення в Ґалапаґос. – Донецьк: OST, 2001.

10. Бидерманн Ганс. Энциклопедия символов. – М.: Республика, 1996.

11. Войтович Валерій. Українська міфологія. – К.: Либідь, 2002.

12. Психология художественного творчества: Хрестоматия / Сост. К. В. Сельчонок. – Минск: Харвест, 1999.

13. Жаклін Рюс. Поступ сучасних ідей: Панорама новітньої науки. – К.: Основи, 1998.


Розміщенно Referat в разделе Аналіз змісту Суббота 15 марта 2014 в 0:05




  • ВОДА НА ЗЕМЛІ
  • БЕСІДА 5 Вода вкриває 2/3 земної поверхні, тому Землю ще називають голубою планетою. Більше ніж 97% всієї води - це солона вода. Частка прісної води складає лише 2,5%, з яких 2/3 води зосереджено в полярних льодовиках. Інша третина - це підземні
  • РИБАЛКА – ГУЛАК-АРТЕМОВСЬКИЙ ПЕТРО
  • Українська балада Вода шумить!.. вода гуля!.. На березі Рибалка молоденький На поплавець глядить і примовля: "Ловіться, рибочки, великі і маленькі!" Що рибка смик — то серце тьох!.. Серденько щось Рибалочці віщує: Чи то тугу, чи то переполох, Чи то коханнячко?.. не зна він, — а сумує! Сумує він, —
  • ГЛІБОВ ЛЕОНІД – МІРОШНИК
  • Мірошник мав хороший млин. В хазяйстві неабищо він: Про се гаразд усякий знає, Хто хлібець має. Млин у Мірошника був водяний. Мірошник той Хомою звався, І був він чоловік такий, Що не гаразд за діло брався; А інший раз Буває
  • Здорове харчування
  • Здорове харчування для дітей. Правила здорового харчування. Меню здорового харчування Поговоримо про одному з найважливіших принципів здорового способу життя дитини, про його харчування. Організму дитини необхідне одержання різних живильних речовин, які можна знайти в продуктах харчування. Білки, жири, вуглеводи, мінеральні речовини,
  • Здорове харчування
  • Здорове харчування для дітей. Правила здорового харчування. Меню здорового харчування Поговоримо про одному з найважливіших принципів здорового способу життя дитини, про його харчування. Організму дитини необхідне одержання різних живильних речовин, які можна знайти в продуктах харчування. Білки, жири, вуглеводи, мінеральні речовини,
  • Твір по картині И. И. Левитана «Весна. Більша вода» – Твір по добутку “Твір по картині”
  • на першому плані зображена ріка. Пора року весна, тому ріка написана жовтогаряче жовтими й блакитними квітами. Вона розлилася й забрала старий човен у свої води. Ріка затопила частину дерев, що коштують у берега. Сніг тільки що станула, тому
  • ТЕЧЕ ВОДА З-ПІД ЯВОРА… – ТАРАС ШЕВЧЕНКО
  • Тече вода з-під явора Яром на долину. Пишається над водою Червона калина. Пишається калинонька, Явір молодіє, А кругом їх верболози Й лози зеленіють. Тече вода із-за гаю Та попід горою. Хлюпощуться качаточка Поміж осокою. А качечка випливає З качуром за ними, Ловить ряску, розмовляє З дітками своїми. Тече вода край города. Вода ставом стала. Прийшло дівча воду брати, Брало,

ІНТЕРПРЕТАЦІЯ ОБРАЗУ ВОДИ У ПОЕТИЧНІЙ ЗБІРЦІ ІВАНА АНДРУСЯКА “ПОВЕРНЕННЯ В ҐАЛАПАҐОС” – Стаття з української літератури