До початку XX століття, після поразки у війні зі США й втрати останніх заокеанських колоній, Іспанія перетворилася в закуткову провінцію, «задворки» Європи. У своєму економічному розвитку вона далеко відстала від інших західноєвропейських держав. У влади в країні влаштувався буржуазнопоміщицький блок, що правил Іспанією за допомогою монархії, що виявляла явні симптоми крайнього виродження. Але вже наприкінці XIX століття в країні розгортається республіканський, демократичний і робочий Рух. Подальшому росту його сприяли Жовтнева революція й економічна депресія, що пішла за першою світовою війною. В умовах соціальної боротьби, що підсилилася, у квітні 1920 року була заснована комуністична партія

Протягом перших десятиліть XX століття пануючі, позиції в літературі займали представники так званого «Покоління 1898 року» і письменники, що примикали до нього. Терміном «Покоління 1898 року» в історії іспанської культури позначають широкий ідейний і культурний рух, що виник наприкінці XIX століття в середовищі іспанської інтелігенції під впливом глибокої кризи іспанської держави, що особливо яскраво виявився під час невдалої для Іспанії іспаноамериканської війни 1898 року. ДО «Покоління» звичайно відносять таких відомих письменників, як Мигель де Унамуно, визнаного ідеолога й вождя «Покоління», Рамона дель ВальеИнклана, драматурга Хасинто Бенавенте, поета Антонио Мачадо й інших. Вони ніколи не становили єдиної, згуртованої групи, але на першому етапі їхньої діяльності, приблизно до 1910 року, для них були характерні деякі загальні риси: різке заперечення офіційної Іспанії, искреннее патріотичне почуття, пошуки шляхів відродження країни й разом з тим індивідуалізм і песимістична оцінка сил і можливостей народних мас

Суперечливими були і їх естетические позиції: в остаточному підсумку більшість із них пішло по шляху критичного реалізму, віддавши, однак, нерідко значну данину різним декадентським плинам. До честі «Покоління 1898 року» варто сказати, що саме з його рядів пролунали голоси рішучого протесту проти реакційної політики правлячих класів, зокрема військової диктатури, що затвердилася в країні з 1923. року

Одним з найбільш активних борців проти диктатури став Унамуно. Мигель де Унамуно (18641936) залишив незгладимий слід в іспанській культурі. Професор, а потім ректор Саламанкского університету, Унамуно найменше був кабінетним ученим. Із саламанкского самоти на всю Іспанію розносився його гнівний і жагучий голос. Кілька разів його залучали до суду за обвинуваченням в «образі його величності», а коли наприкінці 1923 року він відкрито обрушився на «підлих тиранчиков» Іспанії, його вислали на острів Фуертевентуру (група Канарських островів).

Півроку через він покинув місце посилання й оселився у Франції, Численні статті в газетах Європи й Америки, як і художні твори, написані їм у гади еміграції, повні ненависті до реакції й диктатури. Саркастичний критик іспанського «традиціоналізму», буржуазного суспільства й держави, що найбільше нехтував егоїстичне, тупе й вульгарне міщанство, Унамуно здатний був протиставити ненависному миру лише індивідуалістичний гуманізм, лише самотню людську особистість. Недарма його улюбленим героєм став Дій Кихот, якому він присвятили книгу «Житіє Дон Кихота й Санчо» (1905), оголосивши донкіхотство, тобто героїзм одинака, національною релігією. Недарма й в історії він розрізняв дві лінії: «инфраисторию», тобто зовнішню, офіційну історію, де борються партії, падають трони й панують тирани, і «интраисторию», історію внутрішню, «нитка якої прядуть неосвічені, темні люди», приватне, повсякденне життя яких не має майже ніяких точок дотику з подіями «инфраистории».

Художньому втіленню цієї ідеї Унамуно присвятив свій перший роман «Мир у війні» (1897), зворушливе оповідання про сучасні Ромео й Джульетте, що розгортається на тлі подій карлистской війни 1874 року. Трагічне відчуття людського безсилля перед загадками життя й смерті, що зробило Унамуно одним із провісників сучасного екзистенціалізму, особливо яскраво виявляється в його основній філософській праці «Про трагічне відчуття життя в людей і народів» (1913), у його романах «Туман» (1914), «Авель СанЧес» (1917), «Тітка Тула» (1920), а також у новелах зі збірника «Три повчальні новели й один пролог» (1920). Свої романи й новели Унамуно звичайно позначав винайденим їм терміном «нивола», щоб тим самим підкреслити їхня відмінність від звичайних добутків прозаїків. «Ниволи» Унамуно, дійсно, добутку дуже своєрідні: це найчастіше философскосимволические етюди, написані переважно в діалогічній формі й присвячені головним чином аналізу людських страстей

Але подібно тому, як в історії для Унамуно існують два шари «инфра» і «интра», так і в його «ниволах» трагічні конфлікти людської психіки не можуть сховати глибинного потоку соціального життя, в остаточному підсумку визначальні ці конфлікти. Відкидаючи «чисте» мистецтво, що він із властивої йому різкістю називає «дистильованою водою, непридатної для питва й у житті марної», Унамуно визнає лише мистецтво, «плоть і кров якого становить людський біль», мистецтво, породжене «кривавими “слізьми». От чому, проникаючи в схованки людської душі, Унамуно разом з тим вимовляє нещадний вирок щирому винуватцеві цих трагедій сучасному суспільству, хоча й схильний іноді пороки цього суспільства абсолютизировать і повідомляти споконвічними. Добутку, створені Унамуно в роки вигнання, збірники віршів, повні цивільного пафосу, «Від Фуертевентури до Парижа» (1925) і «Романсеро вигнання» (1928), «романізована автобіографія», що вийшла за назвою «Як робиться роман» (1927), драми, над якими він працював у той час, публіцистичні есе, все це насамперед добутку борця. В 1930 році Унамуно повернувся на батьківщину

Після того як у квітні 1931 року в Іспанії була проголошена республіка, республіканський уряд призначив його довічним ректором СалаМаикского університету, оточило пошаною. Але це не перешкодило письменникові незабаром же заявити про своє неприйняття буржуазної республіки, по суті справи, нічого не змінила в житті народу. У той же час письменникаіндивідуаліста пугала й зростаюча революційна активність мас. Бути може, тут і лежали джерела його трагічної помилки в перші дні фашистського заколоту. Заявивши спочатку про свою підтримку заколотників, Унамуно незабаром знайшов у собі мужність відкрита викрити фашистське варварство й кинути в особу фашистам пророчі слова: «Ви можете перемогти, але ніколи не зможете переконати!

». Унамуно вмер, перебуваючи під домашнім арештом, не змінивши ідеалам гуманізму. У роки військової диктатури голос Унамуно, що викривав реакцію, не був самотнім. Рамон Мариа дель ВальеИнклан (18691936) придбав широку популярність ще на початку нинішнього століття циклом із чотирьох повістей під загальною назвою «Сонати» (19021905).

Письменник, що ненавидів сіре й буденне міщанське буття, протиставляє йому в цих повістях естетизированнии й ідеалізований мир минулого. Але вже в наступних добутках він зриває ідилічні покриви й з іспанського дворянства (трилогія «Варварські комедії», 19071908), і із дворянськокатолицької фронди «законної» іспанської монархії (трилогія «Карлистская війна», 1908 1909).Під час першої світової війни ВальеИнклан військовий кореспондент на фронті; його нариси з театру воєнних дій були одним з перших в Іспанії виступів проти імперіалістичної війни. Вальеинклан відразу ж привітав Жовтневу революцію. В 19231927 роках він створює серію так званих есперпенто (исп. «лякало», «страховисько»): «Рогу дона Ахінеї», «Убрання небіжчика», «Світочі богеми» і ін. У цих гротескових, карикатурно загострених діалогічних новелах письменник знущається із прописних істин моралі сучасного суспільства, а у вуста одного з героїв вкладає слова про те, що вихід усьому світу вказала революція Вроссии.

Із цієї пори в його творчість поряд з викривальною темою входить і тема революції. Обидві ці теми розкриваються в романіпамфлеті «Тиран Бандерас» (1926). Нещадно оголивши всі огидні риси диктаторського режиму, що панує в якійсь вигаданій латиноамериканській країні, ВальеИнклан малює переможну революцію народу

Поява цієї книги в Іспанії часів диктатури було, звичайно, актом високої громадянської мужності. Недарма кілька років через письменник був кинутий у в'язницю. Але переслідування не змогли змусити ВальеИнклана відректися від своїх ідеалів

Про це свідчить задум серії історичних романів «Іберійський круговорот», над якими він працював в останні роки життя. Звернувшись до історії революції 18681873 років, письменник прагнув розкрити причини кризи, пережитого його батьківщиною зараз, через багато років, і вказати ті сили, які, на його думку, здатні відродити батьківщину. В опублікованих перших романах серії «Двір чудес» (1927) і «Так здраствує мій владар!» (1928) письменник дає сатиричну характеристику всіх шарів правлячих класів Іспанії й королівської влади; у той же час він із глибоким співчуттям зображує життя забитих і принижених народних мас, у надрах яких, на його думку, зріють протест і збурювання

Активний учасник антифашистського руху й один з керівників «Суспільства друзів СРСР» в 30х роках, ВальеИнклан був наставником і старшим іншому молодого покоління іспанських літераторів. Таку ж роль грав у ті роки й Мачадо.


Розміщенно Referat в разделе Аналіз змісту Суббота 26 июля 2014 в 13:24




  • Відродження в Іспанії – Твір по добутку “Закордонна література”
  • В VIII в. араби завоювали Іспанію. Визвольна війна іспанців ішла зі змінним успіхом, і тільки наприкінці XV в. Пиренейский півострів був звільнений від арабського панування й на ньому крім Португалії утворилася самостійна держава Іспанія. наприкінці XVI початку XVII
  • КОЛИ УМЕР КРИВАВИЙ ТОРКВЕМАДА – ДМИТРО ПАВЛИЧКО
  • Коли умер кривавий Торквемада, Пішли по всій Іспанії ченці, Зодягнені в лахміття, як старці, Підступні пастухи людського стада. О, як боялися святі отці, Чи не схитнеться їх могутня влада! Душа єретика тій смерті рада — Чи ж не майне десь усміх на лиці? Вони самі усім розповідали, Що інквізитора
  • Німецька література в еміграції – Твір по добутку “Закордонна література”
  • Німецька література в еміграції була вираженням непохитного духу антифашистського опору й відбила найважливіші етапи антигітлерівської боротьби, у якій письменникиемігранти приймали саму активну участь. Коли спалахнув франкистский заколот в Іспанії, у рядах Інтернаціональних бригад виявилися Л. Ренн, В. Бредель, е. Вайнерт,
  • Творча історія створення комедії «Ревізор» – Твір по добутку Н. В. Гоголя “Ревізор”
  • Острах ревізії й ревізорів жила в чиновниках постійно. Страх цей змушував приймати за ревізора всякого не зовсім звичайного мандрівника, що потрапив у те або інше місто. Так, наприклад, композитор М. И. Глинка розповідає, як його один раз теж прийняли за
  • Творча історія створення комедії «Ревізор» – Твір по добутку Н. В. Гоголя “Ревізор”
  • Острах ревізії й ревізорів жила в чиновниках постійно. Страх цей змушував приймати за ревізора всякого не зовсім звичайного мандрівника, що потрапив у те або інше місто. Так, наприклад, композитор М. И. Глинка розповідає, як його один раз теж прийняли за
  • Затримка платні найманцям з боку…
  • Затримка платні найманцям з боку карфагенського уряду призвела до заворушень в їхньому середовищі і стала сигналом до широкого повстання лівійського селянства, яке очолили ватажок лівійських найманців Матос і раб Спендій (241–237 рр. до н. е.). З великими труднощами карфагенська влада
  • Сучасна соціальна тема у творчості іспанських письменників – Твір по добутку “Закордонна література”
  • Звертання до сучасної соціальної теми стає характернейшей рисою передової літератури країни. Примітний розквіт у ці роки публіцистичних жанрів. Внесок у прогресивну публіцистику, зокрема, вніс своєю творчістю Мануель Домингес Бенавидес (18951947), перу якого належали романрепортаж «Останній пірат Середземного моря» (1934), документальне

Іспанська література перших десятиліть XX століття