Повість М. Е. СалтиковаЩедріна “Історія одного міста” являє собою цикл оповідань, не зв'язаних між собою сюжетом або тими самими героями, але об'єднаних в один добуток через загальну мету сатиричного зображення сучасного СалтиковуЩедріну політичного пристрою Росії. “Історію одного міста” визначають як сатиричну хроніку. Дійсно, історії з життя міста Глупова змушують сміятися й нас, зараз, більш ніж через століття після смерті письменника. Однак цей сміх це сміх над самими собою, тому що “Історія одного міста” це, по суті, сатирична історія російського суспільства й держави, викладена у формі комічного опису. В “Історії одного міста” яскраво виражені жанрові риси політичного памфлету. Це помітно вже в “Описі градоначальников”, особливо в описі причин їх смерті

Так, один був заеден клопами, іншої роздертий собаками, третій умер від обжерливості, четвертий від псування головного інструмента, п'ятий від натуги, силкуючись осягти начальницький указ, шостий від старань у збільшенні народонаселення Глупова. У цьому ряді коштує й градоначальник Прищ, фаршировану голову якого відкусив проводир дворянства. Прийоми політичного памфлету посилені такими засобами художнього зображення, як фантастика й гротеск

чиЛедве не головною особливістю цього добутку, безумовно зазлуживающей уваги, є галерея образів градоначальников, що не піклуються про долю відданого їм у владу міста, що думають лише про власне благо й вигоду, або взагалі ні про що не думаючих, тому що деякі просто не здатні до розумового процесу. Показуючи образи градоначальников Глупова, СалтиковЩедрін часто описує теперішніх правителів Росії, з усіма їхніми недоліками. У глуповских градоначальниках можна без праці довідатися й А. Меншикова, і Петра I, і Олександра I, і Петра III, і Аракчеева, непривабливу сутність якого показав письменник в образі ПохмурийБурчеева, що правили в найтрагічніший час існування Глупова. Але сатира Щедріна своєрідна тим, що вона не щадить не тільки правлячі кола, аж до імператорів, але й звичайної, пересічної, сірої людини, що підкоряється правителямсамодурам

У цій своїй сірості й неуцтві простий громадянин Глупова готовий сліпо коритися будьякому, самому безглуздому й абсурдному наказам, безоглядно вірячи в царяпанотця. І ніде СалтиковЩедрін так не засуджує начальниколюбие, чиношанування, як в “Історії одного міста”. В одній з перших розділів добутку глуповци, що ще йменувалися головотяпами, збиваються з ніг у пошуках рабських оковів, у пошуках князя, що буде ними керувати

Причому шукають вони не будьякого, а самого що ні на є дурного. Але навіть самий дурний князь не може не помітити ще більшу дурість що пришли поклонитися йому народу. Таким народом він просто відмовляється керувати, лише прихильно прийнявши данину й поставивши замість себе в градоначальники “ злодіяноватора”. У такий спосіб СалтиковЩедрін показує бездіяльність російських правителів, їхнє небажання зробити щонебудь корисне для держави

Сатира СалтиковаЩедріна викриває поплічників государя, підлесників, що розкрадають країну й скарбницю. З особою силою сатиричний талант письменника виявився в главі, присвяченої БрудастомуОрганчику. Цей градоначальник день і ніч писав “всі нові й нові спонуки”, по яких “вистачали й ловили, еекли й пороли, описували й продавали”. Із глуповцами він пояснювався тільки за допомогою двох реплік: “розорю!

” і “не потерплю!”. Саме для цього й була необхідна порожня посудина замість голови. Але апофеозом начальницького ідіотизму є в “Історії одного міста” УгРюмБурчеев. Це сама лиховісна фігура у всій галереї глупозских градоначальников.

СалтиковЩедрін називає його й “похмурим ідіотом”, і “похмурим пройдисвітом”, і “тугохвостом до мозку костей”. Він не визнає ні шкіл, ні грамотності, а тільки науку чисел, преподаваних на пальцях. Головна мета всіх його “праць” перетворити місто в казарму, змусити всіх марширувати, беззаперечно виконувати абсурдні накази. По його задуму навіть наречені й наречені повинні бути одного росту й статури. смерч, Що налетів, несе ПохмурийБурчеева.

Такий кінець ідіотаградоначальника сприймався сучасниками СалтиковаЩедріна як очисна сила, як символ народного гніву. Ця галерея всіляких пройдисвітів викликає не просто гомеричний регіт, але й тривогу за країну, у якій безголовий манекен може керувати величезною країною. Звичайно, літературний твір не може вирішити політичних питань, поставлених у ньому. Але те, що ці питання задані, означає, що хтось над ними задумався, спробував щось виправити

Беспощадная сатира Салтиковаедрина схожа на гіркі ліки, необхідне для лікування. Ціль письменника змусити читача задуматися про льном неблагополуччя, про неправильний державний устрій Росії. Залишається сподіватися, що добутку СалтиковаЩедріна досягли мети, допомогли хоча б частково усвідомити помилки, хоча б деякі з них більше не повторюватися