Н. Волошина,

Доктор педагогічних наук, професор,

Член-кореспондент АПН України

2 січня 2007 року минає 125 років від дня народження відомого вченого, педагога, мовознавця і літературознавця, державного, культурного, громадського і церковного діяча, редактора і видавця, перекладача і поета. Серед сучасників його називали людиною енциклопедичних знань. Понад тисячу праць створив учений. І всі вони були присвячені Україні. Український читач не може зараз ознайомитись зі всіма працями І. Огієнка. Більшість з них знаходиться за кордоном, а незначна частина, яка є в нас, була під забороною.

Народився Іван Іванович Огієнко 2 січня 1882 року в м. Брусилов Радомишльського повіту Київської губернії (тепер Житомирська область) у бідній матеріально, але духовно багатій селянській родині. Батько Іван був козацького роду, коріння якого сягало десь до Полтавщини, мати — проста селянка Єфросинія, всю свою душу віддавала вихованню дітей. Після закінчення початкової школи в Брусилові Іван вступає до Київської військово-фельдшерської школи. Свою першу статтю майбутній вчений написав у 15 років.

Спеціальність, яку отримав І. Огієнко, йому не подобалася. Серцем і душею тягнувся юнак до мови, літератури та історії. Невдовзі він складає іспит на зрілість при Острозькій класичній гімназії і дістає дозвіл на вступ до університету святого Володимира, але не на історико-філологічний факультет, а на медичний. Але й тут юнак не полишає свого захоплення. Він відвідує лекції з історії, філології. Академік В. Перетц запримітив здібного студента, який слухав курс його лекцій з давньої української літератури. Огієнкові вдається перевестися на історико-філологічний факультет, де він реалізує всі свої здібності. Проминуть роки, і, видаючи у Варшаві двотомну літературно-лінгвістичну монографію «Українська літературна мова XVI століття і Крехівський «Апостол» 1560 року», професор І. Огієнко присвятить її своєму вчителю з такими словами: «Високоповажному і дорогому учителеві своєму академікові Володимиру Перетцю в день шестидесятиліття життя його на знак глибокої пошани та щирої вдячності присвячує автор» [6, с.11].

І. Огієнко успішно закінчує університет, його рекомендують залишити на кафедрі з призначенням професорської стипендії, але ректорат відмовляє. З Міністерства освіти був одержаний лист-відповідь на донос професора Т. Флорінського. Це був головний цензор Київського окремого цензурного відомства, котрий ненавидів українську мову. Через його люту ворожість не побачили світ сотні українських книжок. І. Огієнко влаштовується на роботу в Київській комерційній школі, підробляє репетиторством. У 1911 році кандидатуру І. Огієнка таки затверджують на посаду приват-доцента кафедри російської мови та літератури. Його перші лекції були зустрінуті бурхливими студентськими оплесками. Глибокий аналітик, блискучий промовець, Іван Огієнко здобув собі авторитет не лише серед студентів, а й професорів. Однак не всім подобалися ідейні переконання викладача, його патріотизм. І знову доноси у відповідні органи про боротьбу з так званим «українським сепаратизмом». Але 1917 рік змінив події, що розвивалися. Розпалася Російська імперія, українці дістали змогу утворити свою державу. І. Огієнко одним із перших переходить на викладання в університеті українською мовою, читає курс лекцій «Історія української мови». Проти цього протестує група професорів, називаючи ці події «насильницькою українізацією».

Важко доводилося Огієнкові, та він не втрачав надії на кращі часи. І коли його обирають членом ради новоутвореного Міністерства освіти, він виступає з ініціативою заснування Українського народного університету, який згодом стає Українським державним університетом [6,с 15]. У цей час до урочистого відкриття університету І. Огієнко розробляє новий курс лекцій «Українська культура», в якому розкриває багатство культури рідного народу, яку він віками виборював. Коли І. Огієнко виголосив промову на цю тему перед багатотисячною аудиторією, то С Петлюра — Генеральний секретар військових справ — через свого старшину забрав текст промови для видання його стотисячним тиражем для просвітницької роботи серед солдатів української армії. Водночас учений виголошує такі свої доповіді, як «Рідна мова в школі», «Найперші завдання української філології», виступає перед урядовцями Міністерства закордонних справ, на курсах для вчителів, знаходить час для видання українських підручників, посібників. Навчальні книги І. Огієнка виходять у Києві тиражем від 10 до 100 тисяч примірників. Як голова Правописної комісії, він керував підготовкою «Проекту правопису української мови», який був затверджений Всеукраїнською академією наук і на основі якого були розроблені основні правила українського правопису. Влітку 1918 року професора І. Огієнка призначають на посаду міністра освіти, а згодом — міністра ісповідань. У цей час він очолює роботу у заснованому Кам'янець-Подільському державному університеті. Фактично він є його першим ректором. І. Огієнко хоче вивести університет на європейський рівень, відкриваючи богословський факультет, кафедри польської та єврейської мови та ін. Однак не судилося. Хвиля визвольних змагань відкочувалась все далі на захід. Весь склад уряду УНР мусив залишити Кам'янець-Подільський, окрім професора І. Огієнка, якого призначили Головноуповноваженим від уряду, бо не можна було всім полишати країну. Професор Огієнко був чи не єдиним позапартійним міністром. За його керівництва у Кам'янці-Подільському працювали українські державні установи, банки, освітні заклади, виходили урядові газети. Боротьба за українську державність продовжувалися аж до липня 1920 року. Напівзруйнований Кам'янець-Подільський Головноуповноважений уряду Української Народної Республіки покидав останнім. А потім Тарнів, Винники, Львів. Не було постійного заробітку. Сім'я переживала матеріальну скруту, але І. Огієнко не припиняв наукової роботи. Він турбується про залишені наукові матеріали у Кам'янці-Подільському. Пише листи до А. Кримського, не відаючи, що репресивна машина вже запустила свій маховик, і А. Кримський не міг йому відповісти.

У Польщі І. Огієнко підписує контракт на один рік праці у Варшавському університеті, але польського громадянства не приймає. Тут теж йому не було спокою, бо до українських емігрантів, особливо національно свідомих, ставилися з підозрою. Та ще й заздрощі, непорозуміння між самими емігрантами. Рятувала вченого лише праця. Він засновує у Варшаві науково-популярний збірник «Рідна мова» (1933р.), а з 1935 року — журнал «Наша культура». У 1937 році помирає його вірна дружина Домініка, і Іван Огієнко залишається з трьома дітьми. Тут він починає перекладати Біблію, пише цілу низку наукових досліджень.

Керівництво Української Автокефальної Православної церкви рекомендує Огієнка кандидатом у єпископи. Це було 1940 року на соборі православних єпископів у Польщі. Цього ж року він приймає чернечий постриг і обирає церковне ім'я Іларіон. З метою відродження української церкви митрополит Іларіон їде до Чехословаччини, Швейцарії, а в 1947 році переїздить до канадського міста Вінніпег. Там його обирають першоієрархом Української Православної Церкви в Канаді.

На канадській землі він не переставав дбати про розвиток української мови й культури. За 25 років написав понад п'ятдесят книг. Це «Граматико-стилістичний словник Шевченкової мови», «Історія української літературної мови», «Навчаймо дітей своїх української мови», «Наука про рідномовні обов'язки», «Книга нашого буття на чужині», «Релігійність Т. Шевченка», художні твори у кількох томах. У Канаді Іван Огієнко написав цілу низку праць, присвячених історії української церкви. Це «Українська церква за часів руїни (1657— 1687), «Українська патрологія: підручник для духовенства і українських родин», а також «Українська церква» (у двох томах), що вийшла у Празі 1942р.

Помер І. Огієнко 29 березня 1972 року у Вінніпезі на руках своїх синів: Юрія і Анатолія.

Сотні відгуків, співчуттів на смерть Великого Українця надійшли від урядових і політичних кіл різних країн, керівників наукових, релігійних і громадських організацій. Не було лише співчуття з України, з тієї України, якій він присвятив всі свої праці, віддав своє любляче серце.

У багатій науковій спадщині І. Огієнка найвагоміше місце посідають дослідження з питань розвитку української мови і культури загалом. Він стверджував, що мова — то «душа нації», «серце народу», «головний двигун українського народу». Його десятитомна «Історія церковнослов'янської мови» — це досить об'ємна і складна праця. У ній ґрунтовно розглядаються історичні, лінгвістичні, палеографічні ознаки писемних пам'яток (6-й том).

«Граматично-стилістичний словник Шевченкової мови» — це праця, у якій Огієнко задумав дослідити багатство народної мови Кобзаря. Працюючи у Кам'янці-Подільському, він виписав понад двісті тисяч карток, але все це пропало. Учений почав роботу заново і видав працю до 100-річчя з дня смерті Т Шевченка (1961 р.)

А чого варте дослідження вченого «Історія українського друкарства». Він мріяв про відкриття Академії друкарства в Україні. Адже українці після чехів були другими, які започаткували друкарство, а Іван Федоров вже його поновлював як занедбане, а не засновував. Друковане слово в Україні — це вияв української культури. Друкована книжка, як зазначає Огієнко, з'явилася в Україні 1491 року.

У своєму дослідженні учений аргументовано показав, як імперська сила переслідувала друковане українське слово. Для прикладу він наводить гласні і негласні укази і розпорядження про знищення українських книжок. І. Огієнко задумав цілу серію книжок з цієї проблеми, але цьому задуму не пощастило здійснитися. «Історія українського друкарства» залишилася окремою книжкою із задуманої серії.

І. Огієнко переклав українською мовою Біблію. Це сьогодні найповніший переклад. Над ним він працював 41 рік. Розпочав у 1917 p., а закінчив у 1958 р. Підготував він переклад до повного видання у Канаді. Із 41 року 10 років займався перекладом, а решта часу пішла на вивчення давньоєврейської і давньогрецької мов, роботу з редакторами, рецензентами, експертами Біблійного Товариства, на вимушені через тяжке життя перерви.

Важливо відзначити ще одну грань діяльності великого вченого. І. Огієнко все своє життя збирав книги — неоціненні скарби рідного народу. Були серед них і рідкісні стародруки, і рукописи, які волею долі опинилися в різних закутках земної кулі. Чотири тисячі томів книг професор Огієнко залишив у Кам'янці-Подільському, бо не міг з собою нічого взяти. Потім починає збирати книжки у Польщі. У Варшаві його бібліотека складала 16 тисяч томів, а в Холмі — 20. У Вінніпезі у митрополичих палатах знаходиться третя книгозбірня Івана Огієнка, де зібрано безцінні раритети. Тут і Острозька Біблія 1581 року, якої у світі лише кілька примірників, і Святославові «Ізборники» 1073 року, і словник Памви Беринди та багато інших. Любов'ю до України, її мови, історії і культури пройнятий весь багатостраждальний життєвий шлях великого вченого, сподвижника українського відродження Івана Огієнка.

Використана література

1. Духовна і науково-педагогічна діяльність І. І. Огієнка (1882—1972) в контексті українського відродження. — Науковий збірник, випуск II; — Кам'янець-Подільський, 1997.

2. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон) і виховання національної особистості. Науковий збірник. — К., 1997.

3. Іван Огієнко і сучасна наука та освіта. Науковий збірник, випуск II. — Кам'янець-Подільський, 2005.

4. Іван Огієнко (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. — К.: Либідь, 1995.

5. /. /. Огієнко. Історія українського друкарства. — К.: Либідь, 1994.

6. Микола Тимошик. Голгофа Івана Огієнка. — К.: Заповіт, 1997.

7. Микола Тимошик. «Смиренний богомолець за кращу долю українського народу» У кн.: І. Огієнко. «Історія ук-раїнської літературної мови. — К.: Либідь, 1995.


Розміщенно Referat в разделе Аналіз змісту Вторник 16 сентября 2014 в 22:17




  • Праці Івана Огієнка у фонді Державної науково-педагогічної бібліотеки України ім. В. О. Сухомлинського – Стаття з української літератури
  • Т. Лога, Зав. відділу наукової організації та зберігання фондів філії №1 ДНПБ України ім. В. О. Сухомлинського Згадуючи творчий шлях Івана Огієнка (Митрополита Іларіона) (1882—1972), можна з упевненістю сказати, що життя талановитого вченого-українознавця було неможливим без любові та великої поваги до книги. Саме
  • Наказ МОН України №148 від 03.03.2013 р
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ Н А К А З м. Київ № 148 від 03.03.2013 Про підсумки проведення VІІІ Міжнародного конкурсу з української мови імені Петра Яцика Відповідно до Положення про Міжнародний конкурс з української мови та наказу Міністерства освіти і науки України № 858
  • Наказ МОН України № 267 від 29.03.2010 р
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАКАЗ № 267 від 29.03.2010 Про скасування наказу МОН від 28.10.2009 № 20125 «Про вивчення рівня навчальних досягнень учнів загальноосвітніх навчальних закладів З української мови, математики та історії України» З метою уникнення перевантаження школярів загальноосвітніх навчальних закладах у період завершення навчального
  • Актуальність вибору Івана Вишенського в наш час (за поемою І. Франка “Іван Вишенський”) – Твір з української літератури
  • Коли читаєш поему Івана Франка "Іван Вишенський", то відчуваєш, що кожний рядок, кожне її слово звернене до нас сьогоднішніх. Афонський чернець надзвичайною силою свого красномовства став на захист українства, виступив проти нищення народу, його віри і мови. І це був його
  • Наказ МОН України №22012 від 07.04.2013 р
  • МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ НАКАЗ М. Київ № 22012 від 07.04.2013 Про затвердження складу робочої групи З розроблення галузевої Програми поліпшення вивчення української мови У загальноосвітніх навчальних закладах з навчанням мовами національних меншин На виконання рішення І Всеукраїнської наради вчителів української мови і літератури загальноосвітніх навчальних
  • Січкар Світлана Іванівна, методист з української мови і літератури
  • 64-95-22 Е-mail: n Ця адреса електронної пошти приховується від різних спамерських пошукових роботів. Щоб побачити її потрібно активувати Ява-скрипт. ОСВІТА: Повна вища. Черкаський державний університет імені Б. Хмельницького, філологічний факультет ПОСАДА: Методист з української мови і літератури ОСНОВНІ ПУБЛІКАЦІЇ: Співавтор програми та посібника-хрестоматії для учнів
  • Мовознавець Олекса Синявський – Стаття з української літератури
  • Синявський Олекса Наумович [23.IX (5.X) 1887, с. Андрївка, тепер Бердянського р-ну Запоріз, обл. — 24.Х 1937] — український мовознавець, професор з 1920. Закінчив 1911 Харків. ун-т. Працював 1920-28 професором української мови Харківського ІНО, з 1928 очолював Діалектичну комісію ВУАН, з 1930

Іван Іванович Огієнко (Митрополит Іларіон) – Стаття з української літератури