Приблизно від середини до останньої чверті XIX століття «погоду» у всесвітньому літературному процесі робили переважно письменники-реалісти. Росіяни Ф. Достоєвський і Л. Толстой впевнено прийняли естафету французів Стендаля, О. Бальзака, Г. Флобера, англійця Ч. Діккенса і пішли далі своїх попередників. Досить згадати твори тієї доби, які увійшли до скарбниці всесвітньої літератури: Приниженій зневажені» (1861); «Гравець» і «Злочин і кара» (1866); «Ідіот» (1868); «Біси» (1871); «Брати Карамазови» (1879-1880) Ф. Достоєвського; «Війна і мир» (1863-1869); «Анна Кареніна» (1873-1877), «Воскресіння» (1889-1899) Л. Толстого.

Творчість Достоєвського і Толстого стала вершиною не лише російського, а й світового реалізму. Вони збагатили всесвітню літературу (зокрема і насамперед жанр роману) вже самим поглядом на одвічні проблеми людства: визнання-невизнання окремою особистістю суспільних законів і норм, право «переступити» через ці закони та норми («Злочин і кара»); бачення проблем війни і миру, війни й народу, «думки народної» («Війна і мир»); проблеми сім'ї, «думки сімейної» («Анна Кареніна») тощо. Глибокий психологізм творів цих письменників до цього часу вражає як літературознавців, так і пересічних читачів. Творчість Достоєвського і Толстого дійсно безсмертна, вона пережила і ще переживе багато літературних мод І навіть суспільних формацій, адже як за змістом, так і за формою творів вони досягли загальнолюдських, дійсно всесвітніх висот. У цей час у світовій літературі переважали такі напрями, як натуралізм та позитивізм.

Натуралізм (від лат. nature — природа) — назва течії в європейській літературі та мистецтві, що виникла у 70-х pp. XIX ст. і особливо широко розгорнулася в 80-90-х pp., ставши тоді найвпливовішим напрямом. Основні елементи натуралізму у літературі існували значно раніше; у 80-х pp. ця течія дістала назву і теоретичне обґрунтування, дане Емілем Золя в книзі «Експериментальний роман» (1879) і в статтях про театр. Надалі під терміном «натуралізм» об'єднувалися поняття вельми різнорідні й відмінні від уявлення про нього його основоположників, зокрема Золя. Пояснюючи вибір цього терміна для визначення нового літературного стилю, Золя починає з відмежування від реалізму: «Мене питають, чому я не задовольняюся словом «реалізм», яке використовуймося 30 років тому? Я поступив так лише тому, що тодішній реалізм звужував художньо-літературний світогляд; мені здавалося, що слово натуралізм» розширює область спостереження» («Натуралізм в театрі»). У цю область відтепер входять заборонені до натуралізму теми л області патології і фізіології, проблеми праці, тієї або іншої професії («Жерміналь»). Уводячи нове визначення для літературного стилю, Золя все ж таки визначає основою цієї літературної течії реалізм, який відігравав провідну роль у французькій літературі другої половини XIX ст. Позитивізм — соціально-філософський напрям, що характеризується прагненням виходити з даного, фактичного, стійкого, безперечного (позитивного), щоб створити соціальну теорію:

— вільну від метафізичних пояснень;

— доказову і загальнозначущу;

— засновану на методології, властивій природничим наукам. Десь наприкінці XIX століття питома вага літератури реалізму

У вираженні художніх прагнень епохи почала зменшуватися, набирали сили модерністські напрями та течії.


Розміщенно Referat в разделе Стислі перекази творів Суббота 4 июля 2015 в 15:15




  • «Марсельські таємниці», як зразок «сенсаційної» літературие. Золя
  • насамперед Золя «з волі случаючи» уперше застосував тут прийом використання справжніх життєвих фактів для створення художньої прози, до якого незмінно прибігав згодом. Потім, що не менш важливо, автор «Марсельських таємниць» виявив настільки необхідне для майбутнього титана соціальної романістики уменье мислити
  • Роман «Мадам Бовари» нове слово в європейському мистецтві
  • Флобер мріяв створити книгу «ні про що», що трималася б у свідомості людей тільки силою стилю, як наша планета тримається в космосі силою гравітації, яку не можна побачити. Він мріяв створити щось повністю протилежне масовій літературі, що залучає читачів зло
  • емиль Золяе. Золя
  • емиль Золя один з найбільших французьких письменників II половини XIX століття. Він був творцем теорії натуралізму напрямок, що виникло в 6080гг. XIX століття. У своїх численних статтях він виклав і обґрунтував теорію, натуралізму як нового і єдиного методу в
  • Точне визначення стилю Золяе. Золя
  • Точне визначення «розгонистого, метафоричного» стилю Золя (Лафарг) дотепер не знайдене. Пропоновані формулювання: «реалістичний символізм», «романтичний натуралізм» і т.п. змушують підозрювати видатного письменника в еклектику. «Батько натуралізму» краще інших літераторів минулого усвідомлював неможливість для художника відгородитися від впливу й запитів суспільства.
  • Майстерність Золячи-Фейлетоністае. Золя
  • народився в сім'ї талановитого інженерабудівельника Франческо Золячи. Рано втратив батька (1847). Дитячі і юнацькі роки провів в екси. З 1852 р. учився в коледжі. Після смерті батька через матеріальні проблеми сім'я в 1858 р. переїхала в Париж, де Золя продовжив
  • Відображення фізіологічних аспектів людського життя та його соціальної панорами у романі Е. Золя «Жерміналь» – ЗАНЯТТЯ – ПРАКТИЧНИЙ КУРС – Історія зарубіжної літератури XIX – початку XX ст.
  • ЗАНЯТТЯ 17 Тема: Відображення фізіологічних аспектів людського життя та його соціальної панорами у романі Е. Золя «Жерміналь» ПЛАН 1. Течія натуралізму у французькій літературі XX століття. 2. Витоки творчості Е. Золя. 3. Історія написання роману. 4. Образи
  • Творчість емиля Золяе. Золя
  • Одним з найбільш видатних письменників натуралістичного напрямку був емиль Золя ( 18401902). емиль Золя бачив свою основну мету насамперед у тім, щоб можливо більш широко й об'єктивно, фактично науково, освітити дійсність на можливо більшій кількості її зрізів. «натуралізм» Золя проявляється

ЛІТЕРАТУРА РЕАЛІЗМУ – Cтатті з зарубіжної літератури