Вона такий удавила слід И стількох додолу поклала, Що двадцять років і тридцять років Живим не віриться, що живо. К. Симонов Пройшло багато років з того фатального ранку 22 червня 1941 року, а наша пам'ять знову й знову вертається до суворих років боротьби з фашизмом. Вертається тому, що війна була не тільки лихом, що обпалило своїм вогнем кожну сім'ю, але й суворим випробуванням, що виявило силу духу й моральна велич радянської людини, щира ціна яких з роками розкривається усе повніше. Сьогодні військова тема в літературі сприймається як сучасна

У традиціях російської класики війна з'являється як щось протиприродній, противне самій природі людини. Саме так сприймається війна й у добутках сучасних письменників. Багато хто з них намагаються осмислити джерела героїчного в людині, глибинні рухи душі, які допомагали людям вистояти й перемогти. Ідуть роки, і чим далі, тим необхідніше почути тих, хто на своїх плечах виніс страшну вагу військового років: воєначальників, рядових учасників боїв, тих, для кого війна була особливо жорстокою: жителів спалених фашистами сіл і обложеного Ленінграда, жінокфронтовичок

Добуток про війну, що потрясло мене, повість Костянтина Воробйова “Убиті під Москвою”. Відмітною рисою творів Воробйова, що розповідають про війну, є те, що вони захоплюють передвоєнні роки. У такий спосіб письменник передає думку про єдність минулого із сьогоденням, про те, що людське поводження й учинки визначаються всім попереднім життям

Кожний добуток К. Воробйова це пам'ять про тих, кому присвячені його плоди творчості, про людей, що пройшли труднейшие життєві випробування, але що зуміли зберегти щиросердечну пильність, совісність, добросердість, моральну чистоту. Капітан Рюмін веде навчальну роту кремлівських курсантів на фронт, знаючи, що фронт далеко не такий, якої представляють його собі ці хлопці. У першій нічній атаці на ворожі батальйони загинули одинадцять курсантів і сімнадцять минулого поранені. Капітан Рюмін, приймаючи на себе провину за загибель роти, вистрілив собі всердце.

Але та нічна атака зробила майже необстріляних курсантів теперішніми солдатами, переконала їх, що ворога потрібно бити й перемагати. Для, що залишився в живих Олексія Ястребова атака стала першим уроком мужності й початком повного звільнення від почуття страху. Саме це разом зі спогадами про дитинство, про слова діда Матвія надає Олексію готовність вступити в нерівну сутичку з німецьким танком. Він підпалює танк, залишається жити і йде до своїм. “Іде змужнілої за п'ять днів воїном, готовим на нові сутички з ворогом”, так закінчується повість “Убиті під Москвою”.

Ця повість гідний літературний пам'ятник мужності радянського солдата й одночасно проклятье війні. Від цієї повісті, як і від самої війни, болить серце й хочеться тільки одного: щоб ніколиніколи не повторилося те, що відбулося із кремлівськими курсантами. Трагічна доля юних дівчин, що віддали життя за Батьківщину, показана в повісті Бориса Васильєва “А зорі тут тихі...”. Є в цьому невеликому добутку щось, що не залишить байдужим ні дорослого, ні підлітка. Адже це повість про те, якою страшною ціною дісталася радянській країні перемога

Автор досліджує моральні джерела героїзму радянського народу у Великій Вітчизняній війні, розкриває нові сторони подвигу людей. Читаючи повість, ми стаємо свідками будня піввзводу зенітників на розбомбленому й тому вільному глухому роз'їзді в Карелії. В основу добутку покладений незначний у масштабах Великої Вітчизняної війни епізод, але розказано про нього так, що перед очами встають всі жахи війни в її страшній, виродливій невідповідності із самою сутністю людини. Трагізм цієї невідповідності підкреслять самою назвою повести й збільшується тим, що герої її дівчини, змушені займатися суворим ремеслом війни

Письменник показує своїх героїнь діючими, що борються, що гинуть в ім'я порятунку Батьківщини. Тільки більша любов до неї, бажання захистити рідну землю і її безневинних жителів могло змусити невеликий загін із шести чоловік продовжувати так мужньо боротися. Після прочитання повести розумієш, що таке війна. Це руйнування, загибель ні в чому не винних людей, найбільше нещастя людства. Тим ужаснее вона, коли гинуть старі, жінки й діти

П'ять молодих дівчин, героїнь повести, віддали свої життя, щоб зорі були тихі, щоб ми нинішнє покоління жили у світі. Повість “А зорі тут тихі...” ще раз змушує згадати про героїв війни й низько поклонитися їхньої пам'яті. І це насамперед потрібно живим

...Пройшло багато років, ми звикли до слова “війна” і, коли чуємо його, часто пропускаємо мимо вух, не здригаємося, навіть не зупиняємося, хоча живемо під погрозою третьої світової війни. Тому що це було давно? Або тому що, знаючи все про війну, ми не знаємо тільки одного що це таке?

Не можна забувати, що війна це насамперед люди. Не взагалі смерть, а смерть людини, не страждання в цілому, а страждання людини. Зупинимося на секунду й подумаємо: такого, як я!


Розміщенно Referat в разделе Аналіз змісту Пятница 4 апреля 2014 в 4:04





“Людям пам’ять потрібна, як би важко їм не було з нею…” (2) – Твір по добутку “Про Великий Отчественной війні”