Ігор Житель півночі незвичайний поет, творчість якого сполучило "класичну банальність і мелодійну музикальність". Його вірші, насичені музикою, запалювали вогник щастя в серцях читачів. Як поет, Житель півночі знаходить себе в 1907 році, коли визначив своє місце в житті: "Не змінюй наміченої стежки, і помни: хто, навіщо й де ти". Проходять роки, відбуваються великі події, через які з'являються нові, прекрасні рядки. Коли йде перша світова війна, поет почуває потрясіння, що наближаються: "Чим далі, усе гірше й гірше. Всі тягостней, всі больней. І, на щастя, стежка вже, і жах уже на ній". Перші публікації не принесли Жителеві півночі слави, однак поет і не думав зупинятися на творчому шляху, а навпаки, з новими силами прийнявся за роботу. Тема батьківщини для Жителя півночі була головною. Проникливі вірші про рідну землю, про трагедію народу, якому дісталася нелегка доля. Житель півночі вболіває разом з Росією, пропускаючи через своє серце всього болю, всі радості її. "Моя безбожна Росія, пише поет, священна моя країна". Він вірить у велике майбутнє Росії, недарма він називає батьківщину "крилатої". Поет поважає свою вітчизну так само, як і жінку, що просто неможливо не любити. Повні зачарування вірші, присвячені прекрасній дамі. Спочатку замилування красою в "плаття муаровому" приходить у вірші "Кензель". Чудово своєю наспівністю, музикальністю вірш "Бути може". на думку Жителя півночі, любові без жертви ні, любов світла, вона радість, вона щастя. У багатьох віршах Жителя півночі протягає іронія. Іронія до самого себе, до свого часу, до людей, які його оточували. Поет відчуває страх при думці про те, що егоїзм стосовно Росії приведе в нікуди: "И от ми залишилися без Батьківщини, і вид наш і жалюгідний і порожній..." А як ми ставимося до своєї батьківщини? Убиваємо тварин, яких просто не маємо права вбивати, рубаємо лісу, які дають нам повітря, а виходить, і життя, забруднюємо воду, що п'ємо. Жах людського буття на цьому не закінчується, ми стаємо звірами по відношенню друг до друга: убиваємо, грабуємо, насилуємо. Про яку батьківщину може бути мовлення, якщо вона заплямована нашими підлими вчинками? Про що можна писати вірші, коли літературу топчуть ногами? А може, це сон? Якщо це сон, то що заважає нам прокинутися? нам ніщо не заважає прокинутися, крім нас самих. Формула відродження лежить у відродженні самого себе, свого внутрішнього миру. Хотілося б, щоб кожний з нас поважав і любив свою батьківщину так, як Ігор Житель півночі, і тільки тоді ми придбаємо свої природні національні риси


Розміщенно Referat в разделе Аналіз змісту Понедельник 15 июня 2015 в 14:55





“Моя безбожна Росія священна моя країна” Ігор Житель півночіИ. Жителя півночі