Обряд обжинків відзначав український нард давно, продовжує відзначати і в наш час.

Недарма останній місяць літа на Україні називають серпнем. З приходом серпня для серпів і кіс було завжди багато роботи. Завершували жнива, збіжжя звозили на токи, готувалися до обмолоту. Живе у народі гарний звичай проведення обжинкових свят.

У день завершення косових хліба господарі залишалися вдома, готуючись до приходу женців. З тієї нагоди у хаті варили багаті страви, пекли, прибирали у дворі, в світлиці.

На полі женці доручали вижинати останні стеблі найкращому косареві і найвправнішій в’язальниці. Приготувавши обжинковий сніп, женці качалися по стерні, борюкались, щоб не боліли спини, а земля-матінка давала нові сили до одвічної праці.

Дівчата шукали польові квіти і прикрашали обжинковий сніп. Цей сніп головний косар підносив на руках, повертався лицем до сонця і дякував Господу Богу, що допоміг щасливо докінчити жнива. Усі низько кланялися, хрестилися. Після цього усі гуртом з піснями йшли в село до господаря. Попереду йшла жінка зі снопом, зв'язаним із закрутом, за нею йшов косар з обжинковим снопом, а потім всі інші зі своїм робочим інвентарем. Ставши коло воріт, женці викликали господаря, той відчиняв ворота і просив усіх у двір за святковий стіл.

Сніп передавали господареві, він окроплював його свяченою водою, а потім — усе те, що було на столі, зі словами: «Да освятиться сей хліб насущний!».

Так наші предки вшановували обряд останнього снопа, дякуючи Богові за врожай.


Розміщенно Referat в разделе Робота над творами Четверг 10 декабря 2015 в 17:37




  • ДИВУВАЛАСЯ ЯЛИЦЯ – ТРУДОВІ ПІСНІ
  • Дивувалася ялиця, — Де поділася пшениця? (двічі) Чудувалися ще й ліси, — Куди вибралися вівси? (двічі) Стало сумно і калині, Що сама у лузі нині. (двічі) — Не сумуй, моя калино, Я одну тебе не кину... (двічі) Як жнива ми закінчали, - Сніп тобою уквітчали. (двічі) Сніп поставим на долівку, Звеселяй усю домівку! (двічі)
  • ОЙ, НА ГОРІ ТА ЖЕНЦІ ЖНУТЬ – СУСПІЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ
  • СУСПІЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ Ой, на горі та женці жнуть, Ой, на горі та женці жнуть, А попід горою, яром-долиною Козаки йдуть. Гей, долиною, гей, Широкою, козаки йдуть. Попереду Дорошенко, Попереду Дорошенко, Веде своє військо, військо запорізьке Хорошенько. Гей, долиною, гей, Широкою, хорошенько. А позаду Сагайдачний, А позаду Сагайдачний, Що проміняв жінку на тютюн та люльку, Необачний. Гей, долиною,
  • НИВА – ЮРІЙ ФЕДЬКОВИЧ
  • Доки маю світом нудить, Доки маю люде гудить, Доки маю дожидати, Заки Галич зможе встати? Ліпше сам я рано встану, А сповівшись щиро богу, Займу плуги круторогі, Зорю гори та й долину, Зорю свою Буковину, Як наш Тарас, як мій тато Научив мене орати; І віру, любов, надію Буковинов скрізь посію. Виростай же,
  • Народний календар на 29 липня
  • Прикмети й народні свята на 29 липня Сщмч. Афіногена еп. і 10-і учнів його. Мч. Павла й мцц. Алевтини (Валентини) і Хионии. Мц. Иулии діви. Мч. Антіоха лікаря Чирской (Псковської) ікони Божией Матюкай 29 липня - Афіноген. Финоген-Володка По "Месяцеслову" В. И.Даля, на Афіногена замовкають птаха,
  • Маяло житечко, маяло – Стислий виклад твору
  • Маяло житечко, маяло, Як у полі стояло, А тепер не буде маяти, А буде в стодолі2 лежати. До межі, женчики, до межі, Бо мої пиріжечки у діжі. До краю, женчики, до краю, То я вам пиріжечка покраю. Котився віночок по полю, Просився у женчиків додому: — Возьміте мене, женчики, з
  • Ой на горі та женці жнуть – ІЗ ПІСЕННИХ СКАРБІВ – СУСПІЛЬНО-ПОБУТОВІ ПІСНІ – Стислий виклад твору
  • Ой на горі та женці жнуть, А попід горою, Попід зеленою, Козаки йдуть. Гей, долиною, Гей, широкою, Козаки йдуть. А попереду Дорошенко Веде своє військо. Веде запорізьке Хорошенько! Посередині пан хорунжий1. Під ним кониченько, Під ним вороненький Сильне-дужий! А позаду Сагайдачний, Що проміняв жінку На тютюн та люльку. Необачний! «Гей, вернися, Сагайдачний, Візьми свою жінку. Оддай мою люльку, Необачний!» «Мені з жінкою не
  • СОН – На панщині пшеницю жала – ТАРАС ШЕВЧЕНКО
  • («На панщині пшеницю жала...») На панщині пшеницю жала, Втомилася; не спочивать Пішла в снопи, пошкандибала Івана сина годувать. Воно сповитеє кричало У холодочку під снопом. Розповила, нагодувала, Попестила; і ніби сном, Над сином сидя, задрімала. І сниться їй той син Іван І уродливий і багатий, Уже засватаний, жонатий — На вольній, бачиться, бо

Обжинки – Твір з української літератури. Творча робота