Один на один з тайгою (по оповіданню В. П. Астафьева «Васюткино озеро»)

Дерева, дерева, дерева... Під ногами - мохи й тьмяна трава, над головою - байдужі, байдужі до людського лиха хмари. А в серце - холодний, липкий, пронизуючий жах, що змушує те бігти сломя голову, то без сил лежати на землі. От що, як мені здається, побачив і відчув тринадцятилітній хлопчик Васютка, коли зрозумів, що заблудився в безкрайній тайзі

Однак головний герой оповідання В. П. Астафьева «Васюткино озеро» зовсім не схоже на тих людей, які, потрапивши у важку ситуацію, падають духом і боягузливо чекають власної смерті. Васютка швидко зумів взяти себе в руки, спокійно обміркувати своє положення й прийняти вірне рішення. Вдумливо, не метушачись ішов Васютка до свого порятунку, і удача від нього не відвернулася. Я не знаю, як би я повівся на місці цього мужнього хлопчика

Я ще не попадав у ситуації, які жадають від людини не тільки самовладання, сміливості й сили волі, але й багатьох практичних знань і вмінь. Однак я тепер точно знаю, що кожної може виявитися в положенні, де головним його багатством будуть ті якості й знання, якими він володіє, і тільки вони можуть допомогти або перешкодити залишитися Людиною

Розміщенно Суббота 26 апреля 2014 в 8:30

Один на один з тайгою (по оповіданню В. П. Астафьева «Васюткино озеро»)