«Остап Вишня. Хто він для нас? Країна веселої мудрості. Слава України, її невмируща усмішка», — так писав про видатного українського гумориста О. Гончар. Традиції гумору в Україні давні, ще із запорозьких козацьких часів. У літературі — від І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Л. Глібова та багатьох інших. Великі попередники й природна схильність до комічного вказали Остапові Вишні ту царину діяльності, яка найповніше виявила його талант. Це — художнє освоєння явищ дійсності засобами гумору, постійне «полювання» за сміхом. Завзятий мисливець Павло Михайлович Губенко часто виїжджав у мальовничі місця Слобожанщини. Він збирав гурт місцевих мисливців і потім, довгими годинами очікування «теми» чи біля мисливського вогнища вислуховував цікаві бувальщини, анекдоти, народна жарти й побрехеньки. Найцікавіше тут же занотовував. Так народжувалися його знамениті «Мисливські усмішки». Гумор у Остапа Вишні не безсторонній — він дієвий, діючий. Письменника дуже обурювало браконьєрство, споживацьке ставлення до природи. І з'являється гумореска «Каченята плачуть (Відкритий лист до прокурора УРСР», у якому селезень убитої качки пропонує браконьєрові самому тепер висиджувати каченят. А його програма «Про що я, нещасний, мушу думати й писати», яка має заголовок «Мої «друзі», будь вони тричі прокляті!» Письменника турбували хуліганство, грубість й невихованість, донжуанство й легковажне ставлення до сім'ї, шахрайство, злодійство й багато інших вад нашого суспільства. Усе це піддавалося сатиричному висміюванню в художній формі, що було дошкульнішим і впливовішим за грізні інвективи й нотації.
«В коли за всю мою роботу, за все те тяжке, що пережив я, мені пощастило хоч разочок, хоч на хвильку, на мить розглядіти зморшки на чолі народу мого, весело заіскрити сумні його очі, — ніякого більше «гонорару» мені не треба», — писав Остап Вишня. Думаю, що «полювання» за сміхом великого гумориста було вдалим. Його твори до цього часу люблять і поважають не лише в Україні, ай далеко за її межами.
- «Отак і пишу…» (Життя і творчість Остапа Вишні) – Твір з української літератури
- Я ВИРОЩУ ВНУЧКУ, ДІДУСЮ – ВАСИЛЬ СУХОМЛИНСЬКИЙ
- Гумор Остапа Вишні – Твір з української літератури
- Друг людини, друг природи й праці (слово про творчість О. Вишні) – Твір з української літератури. Творча робота
- На полювання з девізом: хай живуть зайці! (Остап Вишня) – Твір з української літератури. Творча робота
- Вишні – БОГДАН-ІГОР АНТОНИН – Стислий виклад твору
- Мотиви любові до рідної землі у творчості Остапа Вишні – Твори з української літератури – Твір з української літератури. Творча робота
- Життя Остапа Вишні було далеко не простим. Хоча чи було воно простим у тих історичних умовах хоч у якоїсь мислячої людини? Певно, що ні. Павло Губенко народився 1889 року на Полтавщині, родина була багатодітна і незаможна. З дитинства хлопець мріяв
- Оповідання
У садку росте стара вишня. Маленький хлопчик Олесь побачив недалеко від неї маленьку вишеньку та й питає дідуся:
— Дідусю, де взялася ця маленька вишенька?
— З кісточки виросла, — відповів дідусь.
— То це донька старої вишні?
— Так, донька.
— А внучка у
- Остап Вишня своєю зброєю вважав сміх. Його творами захоплюється не одне покоління українців, творчість його знають за кордоном. Л. Кравчук писав: «Його люблять і заокеанські українці — в Канаді, в Сполучених Штатах Америки».
Дитинство Остапа Вишні було нелегким, але гуморист згадував
- Коли входиш в літературу, чисть черевики.
Не забувай, що там був Пушкін,
Був Гоголь, був Шевченко.
Остап Вишня
Якось Олександр Блок сказав про те, що кожній епосі властиві особливі ритми, а поети є відтворюваними цих ритмів. Кожен з них (чи то поет, чи то
- Остап Вишня (Павло Михайлович Губенко) був завзятим мисливцем і рибалкою, але на полювання він збирався з дивним девізом: хай живуть зайці! Павло Михайлович, пройшовши пекло десятирічного заслання, вирушав на полювання з єдиною метою — помилуватися густими лісами, зеленими луками, запашними
- БОГДАН-ІГОР АНТОНИН
Вишні
Поет вживає епітети «зоряна», «біблійна», «пишна» щодо батьківщини, характеризуючи в такий спосіб власне ставлення до рідного краю:
Антонич був хрущем і жив колись на вишнях,
На вишнях тих, що їх оспівував Шевченко.
Моя країно зоряна, біблійна
- Давно відомо, що дуже часто природа буває для митця могутнім джерелом творчого натхнення. Талант письменника залежить від того, наскільки глибоко і точно зуміє він проникнути в таємниці природи, відчути подих її життя. Особливо помітний зв'язок вічно мінливих картин рідної природи