Прекрасні дні, в минулім потонулі!

Ще образ ваш не стерся, не поблід:

Іду в ліси, де мій зостався слід,

І знов мені шумлять дерева чулі.

Я бачу блискавичний біг козулі,

Таємну папороть і тихий глід,

Суниць я бачу ароматний плід

І п'ю блаженним слухом клич зозулі...

Враз барви щастя гаснуть. У пітьмі

Квадрат вікна біліє. Чорні ґрати,

В залізні двері. Тиша. Я — в тюрмі.

О духи! Я не хочу тут конати,

Я — волі син. Порвіть погубну сіть!

Я плачу, я благаю, поможіть!


Розміщенно Referat в разделе Готові Домашні Завдання Четверг 17 декабря 2015 в 23:32




  • КИЄВУ – Михайло Орест
  • Твого я не чую гомону, О місто величне моє,— Лише в ароматі спомину Серце потіху п'є. Ти послане нам і позначене Дотиком вишніх крил; Був перший твій камінь освячений Любов'ю надземних сил. Дар безлічі весен і осеней Ще приймеш, як
  • Не видно берега у сивій млі. – Михайло Орест
  • Не видно берега у сивій млі. За нею, ген — дари і насолоди. І ми забудем давні недогоди, Як рідних гір побачимо шпилі. Далека путь до світлої землі! Таять підступність рифів чорні води, Багато бур і небезпек негоди Збороти мусять наші кораблі. Які ми будем там? Тяжка наруга Серця
  • МЕЖЕНЬ – Михайло Орест
  • Сонце в вільсі гіллистій Гніздо променисте в'є, І лугу розліг урочистий Замрів — і в очах встає Межень, весь, розбуялий: Певна себе повнота, Легкість повітря і далей. Мир і могута свята. І радує серце збідніле Згадка про роки, коли Межня
  • ТРИВАННЯ – Михайло Орест
  • Себе я бачив. Там, де заметіль І бойовище... Кулями протятий, Лежав солдат, і смерть була прийняти Готова біль його, останній біль. Поблідлі пальці в трепеті зусиль Сніг рили: кров шарлатну від затрати Він зберегти жадав, її віддати Він прагнув глибові
  • ЛАД У МНОГОТІ – ARS РОЕТІСА – Михайло Орест
  • Слів є відмінна природа: одні є скучні і сіряві, Як придорожні пили; другі, як свіжий пісок На узбережжях відлюдних, нам радують око і душу; Мужнє гранітне зерно треті нагадують нам; Інші — немов діяманти, що блиском споріднені З сонцем: Розкіш
  • НАПИС НА СОНЯШНІМ ГОДИННИКУ – Михайло Орест
  • Лічу я тільки соняшні години. Коли ж негода тінь похмуру кине На землю, замикаюсь я в собі І жду: доконче в синьому гербі Небес прихильних мій володар стане. Наземний гостю! Дні твої — прочани Нехай всякчасно будуть в осяйній Святині
  • Як шатра бронзові, стоять каштани – Михайло Орест
  • Як шатра бронзові, стоять каштани, І жовтиною липи підпливли. Поблякло все: і радості, і рани, Все в прохолодні збилося вузли. І дні змішалися в неясних сплетах, І стопом бронзовим лежать роки. Не розпізнати на старих монетах Минулого зникаючі знаки. І,

Прекрасні дні, в минулім потонулі! – Михайло Орест