У кожного народу та в кожної доби свої уявлення про Добро і Зло, своє розуміння честі й сили, провини й спокутування. Але які б ідеальні уявлення не існували, які б світлі чи темні фарби люди для цього не використовували, я впевнена, що конкретна людина сприймає Добро і Зло не застиглим, статичним монолітом, а бачить у них відтінки та напівтони, йде на шляху до розуміння цього на компроміси, зазнає розчарування, укріпляє чи, навпаки, втрачає віру у краще, бореться за свій ідеал або відступає від нього. Однозначних рецептів у житті немає. Тому й шлях до своєї мети в кожного свій, власний, і засоби боротьби на цьому шляху свої. Іноді можна почути: «Мета виправдовує засоби». А якщо подумати: чи можна дійти до світлої мети, торкнутися ідеалу чистоти брудними руками?

Мабуть, тому нас приваблюють твори, де герої вирішують подібні проблеми. Мабуть, тому й через п'ять століть здається сучасником шекспірівський Гамлет. Його особистість цікава і близька, зрозуміла і таємнича. Він і сьогодні жива людина! Можна погоджуватися з його вчинками й думками, можна засуджувати й зовсім не сприймати їх, але про них хочеться міркувати. Вражає шлях Гамлета до Істини, його страх перед можливою помилкою — не за себе, а за іншу людину, навіть ворога.

Не відкидаючи можливості появи Привида й розмови з ним, герой перевіряє його версію, як слова будь-якої людини. Хоч би Клавдій був йому тричі неприємний — на людину не можна зводити наклеп, Вражає при цьому його винахідливість, талант психолога й режисера ситуації, коли дає завдання акторам розіграти епізод отруєння свого батька, щоб бути впевненим у своєму праві карати.

Показне божевілля Гамлета — теж своєрідна «пастка», що примушує інших героїв розкритися. Крім того, божевілля Гамлета символічне: у Шекспіра божевільні і блазні — носії справедливості, наймудріші.

Правда, не дуже розмірковуючи, чи можна заколоти Полонія — лицемірного міністра (пам'ятаєте його діалог із Гамлетом про хмарки?), вважаючи, що за килимом сам Клавдій, Гамлет навіть аніскільки не шкодує, що вбив людину, та ще й батька своєї коханої:

Ты, жалкий, суетливый шут, прощай!

Я метил в высшего, прими свой жребий.

Вот как опасно быть не в меру шустрым.

Напевне, він так спокійно сприймає свою помилку, а потім так стримано переживає смерть Офелії, бо вже зробив для себе важкий вибір: «Бути чи не бути?» «Не бути» — значить «покориться, пращам и стрелам яростной судьбы», терпіти

...глумленье века,

Гнет сильного, насмешку гордеца,

Боль презренной любви, судей медливость,

Заносчивость властей и оскорбленья,

Чинимые безропотной заслуге...

«Бути» — значить, «ополчась на море смут, сразить их Противоборством». Ми відчуваємо, наскільки важко для Гамлета зробити цей вибір. Не тому, що він не вірить у власні сили й не розраховує вистояти проти Зла й перемогти. Тому, що він знає: захищаючи Добро, йому треба ставати жорстоким і нещадним. Гамлетові моторошно: а якщо те світле, за що він бореться, щезне в ньому самому під натиском тієї жорстокості безповоротно? Його короткий життєвий шлях — гуманного, талановитого юнака, філософа, мрійника, який ладний був творити й будувати — став дорогою воїна з мечем у руці, що втратив усе: батька, матір, друзів, кохану, навіть саме життя. Усе, крім честі, гідності й віри.

Гамлет намагався відкрити матері очі на події, але королева обрала чоловіка і трон, зрадивши сина. Це Гамлет ставить теж у провину Клавдієві. Кохана збожеволіла після смерті вбитого ним батька, але вона теж готова була зрадити його, погодившись доносити Полонію всі слова Гамлета. Два шкільних товариші — перш за все придворні, бо, не вагаючись, везуть Гамлета в пастку, на вірну смерть. Упевнившись у цьому, Гамлет підмінює наказ:

В том и забава, чтобы землекопа

Взорвать его же миной; плохо будет,

Коль я не вроюсь глубже их аршином,

Чтоб их пустить к луне.

Шляхетний юнак Лаерт, не роздумуючи, викликає Гамлета на дуель. Помета за батька цілком зрозуміла, але ж навіщо зброєю високого почуття обирається зрадницьки отруєна рапіра? Тільки перед смертю, переживаючи справедливість Божого покарання, Лаерт не просто зізнається Гамлету — він цілком виправдовує суперника:

Простим друг другу, благородный Гамлет.

Да будешь ты в моей безвинен смерти

И моего отца, как я в твоей!

«Бути» для Гамлета ще й в тому, щоб довести до кінця високу помету, відплатити по заслузі Клавдієві, а також розповісти світові правду про себе. «Бути» — ще й в тому, щоб вирішити долю своєї країни, віддаючи свій «вмираючий голос» Фортинбрасові, бо немає гіршого для держави, як залишитися серед розбрату. Він сприймає Фортинбраса не як ворога, а як гідну мужню людину, що прийшла помститися за батька, схожу за долею на нього самого. Тобто Гамлет реально сприймає ситуацію, не вигадуючи абстрактного суперника.

Гамлет не хотів бути воїном — йому довелося стати ним. Він не встиг створити добре й прекрасне — він ціною свого життя розчистив для нього місце, зберігши добро у власній душі.


Розміщенно Referat в разделе Поурочне планування Понедельник 28 апреля 2014 в 18:07





«Щоб добрим бути, я обрав жорстокість…» (Роздуми за трагедією В. Шекспіра «Гамлет») – Твір з зарубіжної літератури