Лірика М. Ю. Лермонтова крізь перейнята вираженням заколотного духу громадянин^громадянинапоетагромадянина. Інакше й бути не могло. Лермонтов створював свої добутки в не саме благополучне, а точніше, в одне із самих складних в історії Росії час миколаївську реакцію, що наступила слідом за національнопатріотичним підйомом, викликаним перемогою російського народу у Вітчизняній війні 1812 року. Виховувався майбутній поет у сім'ї, близької до декабристських кіл. Брат бабусі, А. Столипин, дружив із Грибоєдовим і Рилєєвим; інший брат, Д. Столипин, був близьким другом Пестеля. З дитинства Лермонтов буквально «усмоктував» дух вільнодумства. Страти, вигнання, змушене мовчання й бездіяльність сучасників тільки розпалювали бунтівливість його духу. Отчаявшись щонебудь змінити до кращого в соціальноекономічному укладі країни, багато передових людей із дворянства пішли від боротьби за перетворення батьківщини, їхній протест виражався не в дії, а лише в запереченні всього й вся, в озлобленні. Це загальна бездіяльність найбільше хвилювала поета. Не боячись переслідувань із боку пануючи, Лермонтов не перестає бичувати сучасників, він розкриває всі виразки свого що смирились і покорились «волі Господньої» покоління. Відмінюючись перед пам'яттю свого кумира, у той же час гордо й сміло входить Лермонтов у літературу: його знаменитий вірш «Смерть Поета», написане в перші дні після смерті А. С. Пушкіна, миттєво облетіло всю країну. У ньому Лермонтов безстрашно й відкрито виступає проти погрязшего в наклепі, обмані, заздрості вищого суспільства й називає ворогів Пушкіна «катами». Більше того, автор обіцяє й пророкує Божий суд, що «не доступний дзенькоту злата, і думки й справи він знає наперед». Лермонтов анітрошки не сумнівається й змушує повірити всіх, що суд цей з'явиться розплатою за всі зло, заподіяне «чудовому генієві», жагучому співакові волі й волі: Тоді дарма ви вдастеся до злословью: Воно вам не допоможе знову, И ви не змиєте всією вашою чорною кров'ю Поета праведну кров! І ці зухвалі слова стали причиною його посилання. «Смерть Поета» не перший вірш Лермонтова, у якому автор бунтує проти байдужості, пасивності свого покоління. Ще в п'ятнадцятирічному віці у вірші «Скарги турка» поет зі смутком і жалем говорить про те, як рано вгасають у своїй батьківщині «розуми й хладние й тверді, як камінь», з непідробленим збурюванням озивається об гнітючу людину кріпосному праві, що принижує його батьківщину: Там рано життя тяжке буває для людей, Там за втіхами несеться докір, Там стогне людина від рабства й ланцюгів!.. Друг! Цей край... моя вітчизна! І, продовжуючи цю тему у вірші « 1831го червня 11 дня», юний поет увлеченно й упевнено заявляє: Мені потрібно діяти, я щодня Безсмертним зробити б бажав... Діяти, діяти, діяти призивав Лермонтова його заколотний дух. І як гірко й кривдно було поетові, що ці слова не були гаслом цілого покоління, що живе без мети й прагнень. Сум, презирство й осуд от що чекає сучасників: Сумно я дивлюся на наше поколенье! Його прийдешнє иль порожньо, иль темно. Меж тим, під тягарем познан'я й сомненья, У бездіяльності зостариться воно. Прагнучої дії поет гудить і засуджує своїх сучасників за те, що вони «до добра й зла ганебно байдужі, на початку поприща ми в'янемо без боротьби; перед небезпекою ганебно легкодухі й перед уластию знехтувані раби» («Дума»), що вони коштують осторонь від суспільної боротьби. Лермонтов призиває своє покоління не жити «помилками батьків і пізнім їхнім розумом». У вірші «Поет» автор пророкує, що нащадок «порох наш образить презирливим віршем... обманутого сина» за відсутність твердих переконань і сильних почуттів, за нездатність на велику справу, на подвиг. Доказом тому, що сам Лермонтов готовий був на такий подвиг в ім'я великої справи, служить його життя. А у вірші «З Андрія Шенье» він так і сказав: За справу загальне, бути може, я впаду, Иль життя у вигнанні марному проведу... Заколотним духом поета перейнятий і вірш «Желанье», у якому автор підкреслює свою готовність до ризику, готовність поборотися зі стихією, який би страшної вона не була: Дайте мені човник дощатий З полусгнившею лавою, Вітрило сірий і кошлатий, Ознайомлений із грозою. Поет жадає боротьби зі стихією, що дасть йому впевненість у своїх силах. Ніж грізніше й непредсказуемее буде вона, тим більше загартується дух. «Буйна суперечка з дикою примхою безодень» дає Лермонтову радість і насолода волею. Тільки в такому «буйній суперечці» заколотний дух поета здатний задовольнитися. Заклик до дії, до боротьб
и у власне ім'я волі й волі прийдешніх поколінь відмітні риси лірики Лермонтова


Розміщенно Referat в разделе Аналіз змісту Воскресенье 21 июня 2015 в 7:55





«Смерть Поета» заколотний дух поета громадянина – Твір по добутку М. Ю. Лермонтова “Смерть поета”