Виникли "критичні відщепенці" начебто Ю. Айхенвальда, що жахнулися гнічу старої демократичної критики. Тоді ж з'явилися такі скрупульозні бібліографи й енциклопедисти, як С. Венгеров, з повагою, що копалися у творчості другорядних авторів. До того ж самі письменники "срібного століття" виявилися сильними критиками. Вони були далеко не завжди безсторонні, але, принаймні, різноманітні, їхній філософський потенціал важко переоцінити. Я завжди ставився із симпатією до письменницької критики, навіть несправедливої. Письменницький досвід несповідимий, критичний заляпаний жовчю. Критик найчастіше невдалий або письменник, що не відбувся. Він знаряддя якщо не мести, те заздрості. У ньому, як хробаки, ворушаться комплекси. У радянський час каральна роль російської критики (забігаючи вперед державної політики) оформилася остаточно. Потекла кров. Критика стала засобом цькування й розправи, починаючи з ідеологів журналу "на пості". Ця тенденція відбилася й в емігрантській критиці, не менш политизированной, хоча ідейно нерідко більше привабливої. Діяльність форма


Розміщенно Referat в разделе Аналіз змісту Понедельник 16 февраля 2015 в 1:34





“Срібне століття” щасливий короткий перепочинок – Твір по добутку “Срібне століття російської поезії”