«Щоб слово пламенем взялось...»

Життєрадісно сплелися на нашому прапорі кольори синього неба і золотої пшениці. Ллється, як річка, українська мова - і вона для нас наймиліша, бо - рідна. Але не завжди українці мали право на незалежність та власну мову. З попереднього розділу ви дізнались, що в кожного народу є герой, здатний у найскрутніші часи очолити боротьбу проти ворога й готовий віддати життя за Батьківщину. В той же час кожен народ має великого Сина, який зміг зробити те, в чому зброя безсила: об'єднати різні покоління однієї нації, закарбувавши традиції, історію, мову й культуру в найнадійнішому й незнищенному скарбові людства - у Слові, усному й книжковому. В Англії - це Шекспір, у Польщі - Міцкевич, у Росії - Пушкін. А у нас - Тарас Шевченко, Кобзар, що й досі зі свого постаменту на Канівській кручі понад Дніпром пильно дивиться на свою Україну.

Шлях до своєї незалежності українці завжди прокладали через ті духовні орієнтири, які намітив Шевченко. Недаремно Бог наділив його таким талантом і послав землі нашій. І до сьогодні вчить поет найголовнішому: любові до Свободи і твердій вірі у гарне майбутнє українства!

«Кобзар» Тараса Шевченка - нетлінна книга, до якої ви не раз будете повертатися не лише під час навчання в школі, а й тоді, коли станете дорослими. Адже це духовний храм, за розкриллям поезій якого постають яскраві картини життя людини, що спромоглася стати лідером нації, її пророком, пастирем.

Ви вже знаєте, яким тернистим був шлях малого Тараса до літератури, живопису, власне, до творчості. А зараз згадаємо деякі факти і дати з хронології життя поета, за сухими цифрами яких знаходяться вражаючі події, пристрасні емоції і потужна сила таланту.

«Мені аж страшно, як згадаю оту хатину край села...»

Дитинство поета

Народився Т. Шевченко в селі Моринцях на Черкащині 9 березня 1814 року в кріпацькій родині. Згодом родина переїхала в село Кирилівку. У віці 9 років він втратив матір, у 11 - батька. До 14 років жив у родичів, чужих людей, пас череду, намагався знайти вчителя, аби опанувати мистецтво малювання. У 14 років взятий до панських покоїв, згодом стає козачком у молодшого пана Енгельгардта.

Це просто перелік біографічних відомостей, а за ними – маленький обдарований хлопчина, який думав, що небо тримається на високих залізних стовпах. Він навіть ходив їх шукати, бо дуже вже цікаво було дізнатись, як вони підпирають небо. Які вони, ворота, куди сонце заходить на ніч, як корова в хлів? Тоді його привезли додому чумаки, бо надто далеко забрів допитливий Тарас у пошуках крайнеба...

Дуже рано поет дізнався, що таке сирітська доля і «ласка» мачухи. Коли її син Степанко вкрав у москаля три срібних монети, підозра, звісно, впала на Тараса, і його сікли різками цілих три дні! Лише згодом з'ясувалося, хто справжній злодій.

Помираючи, батько розумів, що з його другою дружиною її нерідні діти будуть нещасливі. Тому спробував наділити кожного бодай чимось зі свого злиденного майна. А коли черга дійшла до малого Тараса, несподівано сказав: «Синові Тарасу з мого хазяйства нічого не треба; він не буде абияким чоловіком... Для його моє наслідство або нічого не буде значить, або нічого не поможе...»

Хто ще з письменників у своїх творах розповідав про власних батьків?

Але краще за самого поета ніхто не розказав би про його життя, про те, яким гірким був для нього шматок сирітського хліба. Так пекло йому все життя, що матір ще «молодою у могилу нужда та праця положила», що молодим пішов із життя згорьований трудівник батько, важке кріпацьке життя судилося сестрам...

А потім були роки поневірянь. Мачуха «вирядила» його пасти череду. Талановитий хлопчина мріяв малювати. Тому й пішов учитись до злого і жорстокого дяка, мало не щодня був битий, а проте й за таку науку дякував... Але ніхто не брався по-справжньому вчити малого кріпака малярству - пани Енгельгардти пильно берегли свою власність...

Нудним і беззмістовним було життя козачка у молодого Енгельгардта. Давайте краще про це довідаємось у самого Шевченка: «Винайдення кімнатних козачків належить цивілізаторам задніпровської України, полякам; поміщики інших національностей переймали й переймають у них козачків як вигадку, безсумнівно, розумну. Украю колись козацькому зробити козачка ручним із самого дитинства - це те ж саме, що в Лапландії підкорити волі людини швидконогого оленя... Мій поміщик, в якості російського німця, дивився на козачка більш практично і, протегуючи моїй народності на свій манер, зобов'язав мене лише мовчати і непорушно сидіти в кутку передпокою, поки не пролунає його голос, що звелить подати негайно люльку, що стоїть саме біля нього, чи налити у нього перед носом склянку води».

Тарасове дитинство неодноразово ставало темою різноманітних художніх творів. Це і повість Степана Васильченка «Дитинство Шевченка», і роман Оксани Іваненко «Тарасові шляхи». Письменники детально вивчали документи, спогади рідних, близьких і просто знайомих Шевченкові людей. І в результаті поставав перед читачами достеменний образ маленького правдошукача, який змалку всім дав зрозуміти: не буде вічним рабом, попихачем, безмовною річчю. Ось що писав про це Степан Васильченко: «Пригадалось малярство, мрії, і з нутра стала підійматись якась могуча, міцна сила, що прагне боротьби... та гаряча, таємна, невиразна надія, що з нього щось вийде... мусить вийти...»

Дуже часто подумки повертався поет до свого дитинства. Ось і поезію «Мені тринадцятий минало...» він написав, відбуваючи заслання в Орській фортеці у 1847 році й будучи вже відомим і визнаним.

Ці згадки про дитинство сповнені тугою за часом, коли краса простого сонячного дня могла хоч ненадовго розрадити малого сироту. Шевченкові завжди було притаманне життєлюбство, і з поезії видно, наскільки душа поета вразлива до всього, що його оточувало: природи, людей, до Бога.

А яким трагічним контрастом (це один із основних художніх прийомів поезії) лунають його слова про повернення в реальність, яку сповнюють зовсім інші барви. Вірніше, відсутність барв - усе «змарніло» від усвідомлення своєї гіркої долі.

У цій поезії є ще одна поетова таїна - раннє, але велике й щире кохання, що проніс він у серці впродовж усього життя. Це саме вона, Оксана Коваленко, сусідська дівчинка, вміла так приголубити Тараса, так посміхнутись йому, що світ немовби знову розцвітав на очах. її образ оживав ще в багатьох творах поета:

А я так мало, небагато

Благав у Бога. Тілько хату,

Одну хатиночку в гаю,

Та дві тополі коло неї,

Та безталанную мою,

Мою Оксаночку; щоб з нею

Удвох дивитися з гори

На Дніпр широкий, на яри,

Та на лани золотополі.

Але того щастя - тихого, родинного - Шевченкові не судилося. Обдурив і покинув чорнокосу красуню Оксану проїжджий москаль, пропала занапащена дівчина, а нам залишились болісні й гнівні рядки ще однієї біографічної поезії «Ми вкупочці колись росли...»:

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла.

А що за дівчина була,

Так, так, що краля! і не вбога,

Та талану Господь не дав...

А може, й дав, та хтось украв,

І одурив святого Бога.

Фінал поезії «Мені тринадцятий минало...» непростий. Напевно, ви вже відчули, що тут ідеться не просто про спогади дитини, а про міркування дорослої людини, що прожила надто важке життя. Тепер страждання малого пастушка видаються йому, знаному поетові, не такими вже й болючими. Бо тоді все ж траплялись хвилини щастя, хотілося радісно молитись Богові, обертати личко до сонця, усміхатись привітній милосердній Оксаночці.

А у засланні, де Шевченко писав цей твір, таких хвилин уже не було зовсім:

Мов за подушне, оступили

Оце мене на чужині

Нудьга і осінь. Боже милий,

Де ж заховатися мені?

Що діяти? Уже й гуляю

По цім Аралу; і пишу.

Віршую нищечком, грішу,

Бог зна колишнії случаї

В душі своїй перебираю

Та списую; щоб та печаль

Не перлася, як той москаль,

В самотню душу. Лютий злодій

Впирається-таки, та й годі.

Хто знає, може, саме цей «колишній случай» зі свого дитинства, що ліг в основу поезії «Мені тринадцятий минало...», мав на увазі поет? А попереду було ще так багато випробувань, так багато зустрічей і прощань, сліз і горя, розчарувань і надій! Адже ми з вами перегорнули лише першу сторінку поетового життя - коли було «тяжко-важко сиротині, а ніхто не бачить...»

«Той, що дивиться на людей душею...»

Юність поета. Перебування в Петербурзі.

Початок літературної творчості

Навесні 1831 року разом з паном Шевченко потрапив до Петербурга, а згодом був відданий «в науку до майстра живописних справ» Ширяева. 1835 року відбулася знаменна зустріч із земляком - художником Іваном Сошенком, який увів хлопця у коло творчої інтелігенції Петербурга. 22 квітня 1838 року Тараса викуплено з кріпацтва. 1838-1845 роки - навчання в Академії мистецтв. Кінець 30-х років XIX століття - початок літературної творчості; 1840 - перше видання «Кобзаря».

Дуже нелегко велося хлопцеві у свавільного господаря. Але попри неволю і збиткування пана, ці роки стали знаковими для Шевченка. Що він почував тоді? Про що мріяв? Якими були найяскравіші моменти його петербурзького життя?

Перша адреса тоді ще кріпака Тараса в Петербурзі - Літєйна частина, другий квартал, будинок Щербакова. Зараз це вулиця Мохова, 26. Тут винаймав квартиру Павло Енгельгардт. І коли набридло зманіженому панові роздавати стусани неслухняному козачкові, він віддав його в науку до художника Ширяева. Шевченко оселився там на квартирі. Як помічникові йому довірялося (щоправда, тільки під наглядом самого майстра) готувати трафарети* малюнків, створювати композиції орнаментів, розписувати стіни петербурзьких палаців.

Улітку, коли Петербург був огорнутий серпанком білих ночей, Шевченко приходив до Літнього саду малювати. Саме там і побачив його земляк - художник Іван Максимович Сошенко, що також мешкав у Петербурзі. Це була доленосна зустріч, яка круто змінила життя Тараса Григоровича. Адже йому, дуже вразливому юнакові, несила було терпіти душевну та духовну самотину в непривітній російській столиці. Тарас почав часто бувати у гостинній оселі Сошенка. Художник виклопотав у Ширяева Шевченкові більшу кількість вільного часу для занять малюванням, для ознайомлення із взірцями світового живопису в Ермітажі - одній із найбільших у світі мистецькій скарбниці. Зі свого першого знайомства із цим музеєм Шевченко, за власним зізнанням, ніколи «не переставав задивлятися на великі твори мистецтва». Нерідко і відвідувачі, і службовці галереї помічали бідно одягненого юнака з м'якими сірими очима й русявим чубом, що непокірно падав йому на лоба. Він годинами простоював перед якоюсь однією картиною і, здається, не помічав ані часу, ані людей, що озиралися на нього. І Сошенко тоді сказав, що ця здатність Шевченка так проникливо сприймати художнє мистецтво є ознакою справжнього митця.

А якими захоплюючими були бесіди про літературу з визнаним уже на той час українським письменником Євгеном Гребінкою, який познайомив молодого Тараса з творчістю І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Гулака-Артемовського!

А потім прийшла довгоочікувана воля... Вам уже відомо, що нею поет завдячував видатним представникам російської та української творчої інтелігенції - В. Жуковському, К. Брюллову, Є. Гребінці, Венеціанову, В. Григоровичу.

Один із найпильніших Шевченкових біографів, Павло Зайцев, так описував цей момент, посилаючись на свідчення очевидців: «Раптом у кімнату через вікно вскочив Тарас, звалив образ, що стояв на мольберті, і кинувся Сошенкові на шию, вигукуючи: "Свобода! Свобода!" Сошенко, зрозумівши, в чому справа, і сам почав душити Шевченка в обіймах і цілувати. Сцена скінчилася тим, що обидва приятелі "розплакалися, як діти"».

Отримавши статус вільної людини, Шевченко вступив в Академію мистецтв і скоро став улюбленим учнем Карла Брюллова. Він навчається не лише живопису, а й слухає лекції в університеті з історії мистецтва, загальної історії, літератури, фізики, фізіології, зоології та інших наук.

Упродовж навчання в Академії його було тричі нагороджено срібними медалями: у 1839 році за малюнок з натури, у 1840 - за живописний етюд «Хлопчик з собакою», у 1841 - за картину «Циганка-ворожка».

Перші літературні твори Шевченка були романтичними, глибоко емоційними. Сошенко вмовляв Тараса Григоровича облишити віршування і братися до серйозних занять живописом. Але все частіше відкладав Шевченко ескізні малюнки і тим самим олівцем на клаптях паперу записував рядки, то немовби рвалися із самого серця. Недарма слово Шевченкове стало живлющим джерелом не лише для нас, українців, але й для всіх народів, уярмлених у величезній в'язниці-імперії.

Саме в цей ранній період творчості, що розпочався у 1837, а закінчився у 1843 році, було створено знамениту поему «Катерина», історичні твори, в основу яких лягли розказані ще дідом козацькі легенди та перекази про славних ватажків Максима Залізняка та Івана Ґонту, - «Гайдамаки», «Іван Підкова», «Тарасова ніч». Чимало блискучих поезій вийшли з-під його пера саме тоді, у дні чекання волі, у дні її здобуття...

На противагу Сошенку - прихильнику малярського таланту Тараса, Є. Гребінка бачив у ньому перш за все поета і наполягав на його літературній діяльності. Саме завдяки зв'язкам цього українського письменника у 1840 році побачила світ Шевченкова перше збірка - «Кобзар». Видана вона була в Петербурзі українською мовою в російській транскрипції.

До «Кобзаря» 1840 року ввійшли не лише згадані нами раніше поезії, а й твори, які, власне, принесли поетові першу славу - романтичні балади. Одна з них - «Причинна», загалом вважається першим відомим твором Шевченка. Саме вступ до неї став одним із гімнів України - «Реве та стогне Дніпр широкий». А ми з вами звернемось до баладі: «Тополя», в якій автор вилив усю свою тугу за Україною, всю любов до тих вічних джерел духовності свого народу, що живили його у далекому чужому краю.

Мабуть, нікого не треба переконувати в тому, що кохання - найбільш вдячна тема як для фольклору, так і для літератури. Але ви, напевно, погодитеся з тим, що Шевченко, як ніхто, зміг наповнити її надзвичайно сильною пристрастю, співпереживанням, яскравою образністю. У його баладі поєднались ліричне та епічне начала, що є характерним для народної поезії.

Чому ж таким нестерпним було звичайне життя для сільської дівчини, що стало причиною її перетворення в тополю?

Трагедія головної героїні розгортається на наших очах. Десь поїхав коханий, та й не повернувся - чи то забув чорнобриву красуню, чи загинув у битві.

А тим часом мати по-своєму бачить майбутнє доньки, лаштує шлюб зі старим та багатим. Дівчина звертається до ворожки по допомогу і дістає зілля, яке б мало повернути козаченька, а натомість перетворює її на тополю. І стоїть та тополя, як сирота, одна-однісінька серед поля, і тужить так само, як тужила дівчина, виглядаючи свого милого.

Як ви вже знаєте, Шевченкова творчість, власне, й починалася з балад. Але це не були твори поета-початківця. Він геніально переосмислював традиції романтичного баладного жанру, збагачуючи його неповторними ознаками.

Насамперед Шевченко не зловживав фантастичним елементом у структурі балади. Зверніть увагу: усе в «Тополі», окрім одного-єдиного моменту - перетворення дівчини на тополю, абсолютно реальне. Тарас Григорович писав про простих українців, про мальовничі українські пейзажі, його твори базувались на певній соціальній конкретиці і водночас на джерелах національного фольклору.

Про які ще перетворення, фантастичні історії, що віками зберігалися у скарбниці народної творчості, ви знаєте? Які оповіді, легенди є характерними для вашого краю?

Основна думка балади поета - пошуки людиною щастя. Але наша героїня не може переступити через власну гідність і бути щасливою за всяку ціну. Вона не згоджується на компромісний шлюб, що забезпечить її матеріально, але ніколи не зробить щасливою. У цьому образі автор втілив ідею незнищенності справжнього кохання, ідею вірності своїм почуттям.

Скупий пейзажний малюнок - «поле як те море», «могила», «соловейко на калині» лише зосереджує увагу читача на самотній високій тополі. її видно звідусіль, вона кожного змушує зупинитись, замислитись, поспівчувати. Сам цей образ багато означав для Шевченка, мотив самотності був одним із найбільш болісних у його поезії.

Балада «Тополя» стала перлиною не лише в ранній творчості Кобзаря, але й в усій українській романтичній літературі. Ця історія нещасливого кохання, зроджена з переказів та легенд, розлетілася народними піснями.

Кожен, хто знає і любить український фольклор, творчість Шевченка, пильно приглядається до тополь на неозорих українських просторах - чи не вона, ота покинута коханим дівчина, тужно шелестить розлогим листям, оповідаючи подорожньому про своє лихо...

«Кругом неправда і неволя...» Другий період творчості поета

1843 року Т. Шевченко здійснює першу після великої перерви подорож в Україну, 1844-го - повертається до Петербурга, продовжує студії в Академії мистецтв, 1845-го - завершує навчання в Академії і приїжджає в Україну на постійну роботу в археографічній комісії, 1846-го - зближується з членами таємної політичної організації - Кирило-Мефодіївського товариства, що мало антицарську спрямованість, і вступає до нього; 5 квітня 1847 року - арешт і ув'язнення поета в казематі III відділу Петербурга після розгрому товариства.

Чи була на той час у Тараса Шевченка мрія більша, ніж та, котра здійснилася, - свобода? Повірте, була. Мріяв повернутися в Україну, навідатися на батьківщину, побачити рідних, вдихнути пахощі квітучого вишневого садка... І це бажання здійснилося...

Щоправда, важкими були ті відвідини. Краяла поетові серце наруга чужинців над рідною зем-лею, скалічені долі рідних і близьких йому людей, усе те, що він бачив навколо:

... заснула Вкраїна.

Бур'яном укрилась, цвіллю зацвіла,

В калюжі, в болоті серце прогноїла

І в дупло холодне гадюк напустила...

З ким був знайомий Шевченко із цікавих і визначних людей свого часу?

Багато було в Шевченка зустрічей як з простими людьми, так і з панами, що часто запрошували вже відомого поета, художника до своїх палаців. Але не всі запрошення приймав Тарас Григорович. Коли один поміщик надіслав йому запрошення, яке кріпак проніс 30 верст пішки, та ще й одержав від господаря суворий наказ відразу ж повернутися, Шевченко відмовився від запрошення і перестав взагалі спілкуватися з цим паном.

Багато вражень, значущих знайомств і гірких розчарувань спізнав за цих декілька років подорожей Україною Тарас Григорович. Його романтичні балади поступилися місцем злободенним політичним поемам, а вершиною лірики цього періоду став знаменитий «Заповіт», написаний молодою людиною під час тривалої виснажливої хвороби - твір що став маніфестом* для українства. Про нього так сказав Іван Франко: «Поет веде нас натуральним шляхом (...) ідеї від часті до цілості, сю цілість показує знов, як часть більшої цілості, і так піднімає нас, неначе по ступенях, щораз вище, щоб показати нашій уяві широкий кругозір. Вже слово "поховайте" будить в нашій уяві образ гробу; одним замахом поет показує нам сей гріб, як частину більшої цілості - високої могили; знов один замах, і ся могила являється одною точкою в більшій цілості, безмежному степу; ще один крок, і перед нашим духовим оком уся Україна, огріта великою любов'ю поета».

ЗАПОВІТ

(В автографі** Шевченка заголовка нема)

Як умру, то поховайте

Мене на могилі,

Серед степу широкого,

На Вкраїні милій,

Щоб лани широкополі,

І Дніпро, і кручі

Було видно, було чути,

Як реве ревучий.

Як понесе з України

У синєє море

Кров ворожу... отойді я

І лани і гори -

Все покину і полину

До самого Бога

Молитися... а до того -

Я не знаю Бога.

Поховайте та вставайте.

Кайдани порвіте

І вражою злою кров'ю

Волю окропіте.

І мене в сем'ї великій,

В сем'ї вольній, новій,

Не забудьте пом'янути

Незлим тихим словом.

Невесела історія написання цього твору пов'язана з перебуванням Тараса Шевченка на Переяславщині, де він лікував запалення легенів у свого доброго знайомого, лікаря Козачковського. Напередодні Різдва стан здоров'я хворого різко погіршився, що й викликало сумні думки про кінець життя і про те, що ж залишить після себе поет-своїм нащадкам. Взагалі, життєлюб від народження, Шевченко важко сприймав хворобу. І саме тоді, вночі 25 грудня 1845 року при тремтливому світлі свічки лягли на папір пророчі рядки, що стали заповітом усім поколінням українців.

Внутрішня структура цього пристрасного монологу побудована на поступовому підвищенні: від спокійного плинного звертання до слухачів відбувається наростання емоцій. Вони ніби підхоплюють кожного, хто читає або чує «Заповіт», у потужний почуттєвий вир. І він підносить вас аж до тих високостей духу, коли людина усвідомлює свою причетність до долі Батьківщини, її майбутнього, відповідальність перед своїм народом. Поет переносить нас на височінь Чернечої гори, звідки, мов на долоні, видно Україну - від краю до краю. Він дає кожному з нас відчути себе патріотом, адже поезія пронизана його власними враженнями від подорожі українськими землями.

Кульмінація «Заповіту», як ви вже зрозуміли, зосереджена в заклику «вставайте», «кайдани порвіте», у передбаченні української «сем'ї великої», «сем'ї вольної, нової». Усе життя поет прагнув побачити свою країну вільною і соборною серед рівних їй держав Європи. Тому фінал твору звучить особливо хвилююче: це не лише заклик до співвітчизників, це справжнє послання особистості, яка заслужила право адресувати його всьому народові. У ньому висловлена надія, що автор не марно прожив своє життя, що нащадки його почують і згадають у великій щасливій родині. «Заповіт» - твір унікальний. Апостолом Правди і Свободи назвуть Шевченка нащадки. Бо Правдою пронизаний кожен рядок, у якому великий Кобзар закликав своїх сучасників до Свободи!

* Маніфест - тут: виклад творчих принципів письменника.

** Автограф - текст, власноручно написаний автором.


Розміщенно Referat в разделе Робота над творами Понедельник 28 декабря 2015 в 6:46




  • Тарас Шевченко у творчості Б. Лепкого – Твір з української літератури
  • Краса рідного Поділля, його пахощі й барви, а ще людська недоля і страждання ввійшли до серця Богдана Лепкого і залишилися там назавжди: Колисав мою колиску Крик неволеного люду І — так в серце вколисався, Що до смерті не забуду. У світосприйняття Лепкого Шевченко увійшов у
  • Указ Президента України № 928/2010 від 30.09.2010 р
  • УКАЗ ПРЕЗИДЕНТА УКРАЇНИ Про Міжнародний мовно-літературний конкурс Учнівської та студентської молоді імені Тараса Шевченка З метою піднесення престижу української мови і літератури у молодого покоління, стимулювання учнівської та студентської молоді до вивчення рідної мови, підвищення рівня загальної мовної культури та в рамках підготовки до
  • Постанова КМУ № 1824 від 13.12.2012
  • П О С Т А Н О В А Від 13 грудня 2012 р. N 1824 Київ Про розмір стипендій імені Тараса Шевченка Учням середніх загальноосвітніх навчальних закладів ( Із змінами, внесеними згідно з Постановою КМ N 882 [882-2012-п] від 12.07.2012 ) На виконання статті
  • Євген Маланюк про творчість Кобзаря (вірш “Шевченко”) – Твір з української літератури
  • Євген Маланюк вважав за свого учителя Тараса Шевченка. З великою повагою і любов'ю схиляв він голову перед талантом великого Кобзаря. Своєму вчителю і натхненнику Маланюк присвятив поезію "Шевченко", що увійшла до збірки "Земля і залізо". У вірші автор роздумує над сутністю
  • Безсмертна слава Кобзаря
  • Шарапа О. М. Продовжувач демократичних традицій Тараса Шевченка. Автор розповідає про Л. М. Жемчужникова - унікального представника російської еліти, який своє життя присвятив збагаченню культури українського народу, прямого продовжувача реалістичних традицій Т. Шевченка. Рудь Л. М. “Весною земля щедро цвітом вкривається”. Літературно-музична
  • Спадщина Шевченка-художника – Твори з української літератури – Твір з української літератури. Творча робота
  • Талант Т. Шевченка, його незвичайна любов до всього рідного, до свого пригнобленого народу, до своєї культури, що перебувала тоді в московському ярмі, а також освіта, начитаність, праця над собою -— все це ставить Т. Шевченка в перші лави освічених людей
  • Образ народного співця в поезії Т. Г. Шевченка – Твір з української літератури
  • Літературна доля великого українського поета Тараса Григоровича Шевченка склалася незвичайно. Більшість його творів були надруковані тільки після його смерті. Тільки тоді доля дала йому найкращий, найдорогоцінніший подарунок — безсмертну славу і насолоду, що дають його твори людям. Шевченко ввійшов в

ТАРАС ШЕВЧЕНКО матеріали для вивчення творчості в 7 класі – Стаття з української літератури