За сестрою – Андрій...

І Село Спасівка знаходилося на правому березі ріки Самари, недалеко від Дніпра. Воно нічим не відрізнялося від інших, не пишалося хоромами, бо були то страшні часи татарських набігів на Україну, і ніхто не був упевнений у завтрашньому дні. У Спасівці жив славний козацький рід Судаків. На той час у родиніЧитати далі

Поза межами болю – ОСИП...

Присвята дружині й сину Переднє слово «Я й мої товариші впали жертвою жахливого злочину. Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства. І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю — уЧитати далі

Іван Федорович Драч –...

"Балада про соняшник", "Етюд про хліб" "Чорнобильська мадонна". 1. "Художнику - немає скутих норм..." Феномен Івана Драча. Якщо говорять, що талант сягає зір, то це мовиться про автора "Соняшника" - І. Драча. Уже в перших своїх творах як поетичною формою, так і їхнім змістом він висловив, незгоду жити й творитиЧитати далі

ВИБІР – БОРИС ОЛІЙНИК

Над штормом, над шабельним зблиском, Над леготом теплим в житах Гойдається вічна колиска Маятником Життя; Життю — ні кінця ні начала. І вічно по колу землі: Комусь — лебеді від'ячали, Комусь — ще сурмлять журавлі. Один передбачливо очі

ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ –...

БІБЛІЯ НОВИЙ ЗАВІТ ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ (Уривок) ПРОПОВІДЬ НА ГОРІ ХТО БЛАЖЕННИЙ А Він, звівши очі на учнів Своїх, говорив: «Блаженні убогі,— Царство Боже бо ваше. Блаженні голодні тепер, бо ви нагодовані будете.

Троє схотінок –...

Одной картини я желал быть вечно зритель. Пушкин Я не хотів би ні царських палат. Ні вертоградів пишно-прохолодних. Аби у мене був з душею добрий лад, Щоб не насилував я мислей благородних.   Я не хотів би світових утіх, Що забавляють олухів великих,

Сатира Осипа Маковея на...

Кінець XIX – початок XX століття в Галичині та на Буковині характеризується піднесенням культурного і політичного життя. Незважаючи на складну суспільну ситуацію, Галичина ніби переживала друге своє відродження (після появи «Русалки Дністрової»). "Жвавий літературний рух, що розпочався в ювілейному 1898, спостерігався також і в

ПОВІЙ, ВІТРЕ, НА ВКРАЇНУ...

Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину, Де покинув чорні очі... Повій, вітре, з полуночі. Між ярами там долина, Там біленькая хатина; В тій хатині голубонька, Голубонька — дівчинонька... Повій, вітре, до схід сонця, До схід сонця, край віконця;

ПРИ МІСЯЦІ ЗГАДУЮ БРАТА...

ПРИ МІСЯЦІ ЗГАДУЮ БРАТА Тривожно гримлять барабани — вже люди не ходять; Це осінь, і чується втомлена пісня гусей... А ніч розсипає дзвінкої роси білі води; А в ріднім краю місяць світло ясніше несе. І брат мій далеко, розлучені ми — чи навіки?

НЕ ЗНАЮ, ЩО СТАЛО ЗО МНОЮ...

ГЕНРІХ ГЕЙНЕ НЕ ЗНАЮ, ЩО СТАЛО ЗО МНОЮ Не знаю, що стало зо мною, Сумує серце моє; Мені ні сну, ні спокою Казка стара не дає. Повітря свіже й прозоре, І Рейну тихий плин; В вечірньому сяйві гори Звели гряду верховин.

Україна і українці в...

У мальовничому куточку нашої України, на Чернечій горі, спить вічним сном наш незабутній Тарас Шевченко. Внизу несе свої води могутній Дніпро, а з гори видно і "лани широкополі", і милу його серцю Україну. Як мріяв, як заповідав... Майже все своє життя він прожив за межами Батьківщини, але ніколи її неЧитати далі

БІЛА СИМФОНІЯ – ЛІНА...

Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу – Біла симфонія снігу Пливла над щоглами лісу. А ліс, як дрейфуюча шхуна, скрипів, у льоди закутий… І хлопець, зворушливо юний, Сказав із дорослим смутком: – Ти пісня моя лебедина, Останнє моє кохання…

Як малювати поезію...

Чільний представник знаменитої Київської поетичної школи – сформованого наприкінці шістдесятих гурту андеграундових митців із цілком особливим світоглядом – Микола Воробйов не звик до слави. Досі найбільшим формальним пошануванням його творчості було гран-прі минулорічного Форуму видавців. І ось тепер відзначену форумом книжку «Слуга півонії» цілком справедливо пошановано ще й Шевченківською премією.

СВІТАЄ… – ПАВЛО...

Світає... Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В туман нагорнувшись, далекі тополі В душі вигравають мінорную гаму. Світає поволі... Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Світає... Все спить ще: і поле, і зорі безсилі,