І Село Спасівка знаходилося на правому березі ріки Самари, недалеко від Дніпра. Воно нічим не відрізнялося від інших, не пишалося хоромами, бо були то страшні часи татарських набігів на Україну, і ніхто не був упевнений у завтрашньому дні. У Спасівці жив славний козацький рід Судаків. На той час у родиніЧитати далі

Присвята дружині й сину Переднє слово «Я й мої товариші впали жертвою жахливого злочину. Це був злочин, якого люди і природа допустилися на нас і який і нас приневолив стати злочинцями супроти духа людства. І судилося нам пройти за життя пекло, яке кинуло нас поза межі людського болю — уЧитати далі

"Балада про соняшник", "Етюд про хліб" "Чорнобильська мадонна". 1. "Художнику - немає скутих норм..." Феномен Івана Драча. Якщо говорять, що талант сягає зір, то це мовиться про автора "Соняшника" - І. Драча. Уже в перших своїх творах як поетичною формою, так і їхнім змістом він висловив, незгоду жити й творитиЧитати далі

Над штормом, над шабельним зблиском, Над леготом теплим в житах Гойдається вічна колиска Маятником Життя; Життю — ні кінця ні начала. І вічно по колу землі: Комусь — лебеді від'ячали, Комусь — ще сурмлять журавлі. Один передбачливо очі

БІБЛІЯ НОВИЙ ЗАВІТ ЄВАНГЕЛІЄ ВІД ЛУКИ (Уривок) ПРОПОВІДЬ НА ГОРІ ХТО БЛАЖЕННИЙ А Він, звівши очі на учнів Своїх, говорив: «Блаженні убогі,— Царство Боже бо ваше. Блаженні голодні тепер, бо ви нагодовані будете.

Одной картини я желал быть вечно зритель. Пушкин Я не хотів би ні царських палат. Ні вертоградів пишно-прохолодних. Аби у мене був з душею добрий лад, Щоб не насилував я мислей благородних.   Я не хотів би світових утіх, Що забавляють олухів великих,

Кінець XIX – початок XX століття в Галичині та на Буковині характеризується піднесенням культурного і політичного життя. Незважаючи на складну суспільну ситуацію, Галичина ніби переживала друге своє відродження (після появи «Русалки Дністрової»). "Жвавий літературний рух, що розпочався в ювілейному 1898, спостерігався також і в

Повій, вітре, на Вкраїну, Де покинув я дівчину, Де покинув чорні очі... Повій, вітре, з полуночі. Між ярами там долина, Там біленькая хатина; В тій хатині голубонька, Голубонька — дівчинонька... Повій, вітре, до схід сонця, До схід сонця, край віконця;

ПРИ МІСЯЦІ ЗГАДУЮ БРАТА Тривожно гримлять барабани — вже люди не ходять; Це осінь, і чується втомлена пісня гусей... А ніч розсипає дзвінкої роси білі води; А в ріднім краю місяць світло ясніше несе. І брат мій далеко, розлучені ми — чи навіки?

ГЕНРІХ ГЕЙНЕ НЕ ЗНАЮ, ЩО СТАЛО ЗО МНОЮ Не знаю, що стало зо мною, Сумує серце моє; Мені ні сну, ні спокою Казка стара не дає. Повітря свіже й прозоре, І Рейну тихий плин; В вечірньому сяйві гори Звели гряду верховин.

У мальовничому куточку нашої України, на Чернечій горі, спить вічним сном наш незабутній Тарас Шевченко. Внизу несе свої води могутній Дніпро, а з гори видно і "лани широкополі", і милу його серцю Україну. Як мріяв, як заповідав... Майже все своє життя він прожив за межами Батьківщини, але ніколи її неЧитати далі

Було нам тоді не до сміху. Ніч підняла завісу – Біла симфонія снігу Пливла над щоглами лісу. А ліс, як дрейфуюча шхуна, скрипів, у льоди закутий… І хлопець, зворушливо юний, Сказав із дорослим смутком: – Ти пісня моя лебедина, Останнє моє кохання…

Чільний представник знаменитої Київської поетичної школи – сформованого наприкінці шістдесятих гурту андеграундових митців із цілком особливим світоглядом – Микола Воробйов не звик до слави. Досі найбільшим формальним пошануванням його творчості було гран-прі минулорічного Форуму видавців. І ось тепер відзначену форумом книжку «Слуга півонії» цілком справедливо пошановано ще й Шевченківською премією.

Світає... Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Мов свічі погаслі в клубках фіміаму, В туман нагорнувшись, далекі тополі В душі вигравають мінорную гаму. Світає поволі... Так тихо, так любо, так ніжно у полі. Світає... Все спить ще: і поле, і зорі безсилі,