В неволі, в самоті немає,

Нема з ким серце поєднать.

То сам собі оце шукаю

Когось-то, з ним щоб розмовлять,

Шукаю бога, а находжу

Таке, що цур йому й казать.

От що зробили з мене годи

Та безталання; та ще й те,

Що літечко моє святе

Минуло хмарно, що немає

Ніже єдиного случаю,

Щоб до ладу було згадать.

А душу треба розважать,

Бо їй так хочеться, так просить

Хоч слова тихого. Не чуть,

І мов у полі сніг заносить

Не охолонувший ще труп.

[Друга половина 1848,

Косарал]


Розміщенно Referat в разделе Короткі перекази Четверг 17 сентября 2015 в 17:29




  • ТАРАС ШЕВЧЕНКО – ДУМКА – ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО
  • Тече вода в синє море, Та не витікає, Шука козак свою долю, А долі немає. Пішов козак світ за очі; Грає синє море, Грає серце козацькеє, А думка говорить: «Куди ти йдеш, не спитавшись? На кого покинув Батька, неньку старенькую,
  • МЕНІ ОДНАКОВО, ЧИ БУДУ – ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО
  • *** Мені однаково, чи буду Я жить в Україні, чи ні. Чи хто згадає, чи забуде Мене в снігу на чужині — Однаковісінько мені. В неволі виріс між чужими, І, неоплаканий своїми, В неволі, плачучи, умру, І все з собою заберу — Малого сліду не покину На нашій славній Україні, На нашій
  • НЕ ТОПОЛЮ ВИСОКУЮ – ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО
  • Не тополю високую Вітер нагинає, Дівчинонька одинока Долю зневажає: «Бодай тобі, доле, У морі втопитись, Що не даєш мені й досі Ні з ким полюбитись. Як дівчата цілуються, Як їх обнімають І що тойді їм діється — Я й досі не знаю. І не знатиму. Ой мамо, Страшно дівувати, Увесь вік свій дівувати, Ні з
  • Із-за гаю сонце сходить – ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО
  • Із-за гаю сонце сходить, За гай і заходить. По долині увечері Козак смутний ходить. Ходить він годину, Ходить він і другу. Не виходить чорнобрива Із темного лугу, Не виходить зрадливая... А з яру та з лісу З собаками та псарями Іде пан гульвіса. Цькують його собаками, Крутять назад руки І завдають козакові Смертельної муки; У льох
  • МИНАЮТЬ ДНІ, МИНАЮТЬ НОЧІ – ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО
  • * * * Минають дні, минають ночі, Минає літо; шелестить Пожовкле листя; гаснуть очі, Заснули думи, серце спить, І все заснуло. І не знаю, Чи я живу, чи доживаю, Чи так по світу волочусь, Бо вже не плачу й не сміюсь... Доле, де ти? Доле, де ти? Нема ніякої? Коли доброї
  • САДОК ВИШНЕВИЙ КОЛО ХАТИ – ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО
  • Садок вишневий коло хати, Хрущі над вишнями гудуть, Плугатарі з плугами йдуть, Співають ідучи дівчата, А матері вечерять ждуть. Сем'я вечеря коло хати, Вечірня зіронька встає. Дочка вечерять подає, А мати хоче научати, Так соловейко не дає. Поклала мати коло хати Маленьких діточок своїх; Сама заснула коло їх. Затихло все, тілько
  • СОНЦЕ ЗАХОДИТЬ, ГОРИ ЧОРНІЮТЬ – ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО
  • Сонце заходить, гори чорніють, Пташечка тихне, поле німіє. Радіють люде, що одпочинуть, А я дивлюся... І серцем лину В темний садочок на Україну. Лину я, лину, думку гадаю. І ніби серце одпочиває. Чорніє поле, і гай, і гори, На сині небо виходить зоря. Ой зоре! зоре! — і сльози

В неволі, в самоті немає – ТАРАС ГРИГОРОВИЧ ШЕВЧЕНКО