Психологія страху прихованої причини вчинків героїв детально досліджена Трифоновим в "Будинку на набережній". Атмосфера тотального страху особа часу, про яке пише автор. Гостра заздрість Глєбова мешканця Дерюгинского провулка до тих, хто живе у Великому будинку, породжує прагнення до всіх недоступних благ. Соціальна ущербність у суспільстві, що претендує на загальну рівність, приймає вкрай виродливі форми. Однак Трифонов описує не стільки спрагу комфорту, матеріального благополуччя, скільки спрагу влади, переваги над іншими, що виростає з гострого почуття ущемлення в обстановці розчиненого в повітрі страху. Герой дивиться з вікна Сониной квартири зверху долілиць, і цей ракурс стає свого роду метафорою в "Будинку на набережній": "Щодня за сніданком бачити палаци із пташиного польоту! І жалувати всіх людей, усіх без винятку, які біжать муравьишками по бетонній дузі там унизу!" У повісті присутня герой, якому Глєбов явно анипатичен. Це автобіографічний образ хлопчик, з дитинства обладавший тим, про що з болісною заздрістю мріяв Глєбов, і з дитинства ж позбавлений цих земних благ. Його голос офарблює в особливі тони сторінки повести, присвячені дитинству героїв. Будинок на набережній, зовні монолітн і непорушний, виявляється одним із самих хитких і небезпечних місць. Потік часу безжалісно несе його жителів, від деяких не залишаючи й сліду: "Нікого із цих хлопчиків немає тепер на білому світлі. Хто загинув на війні, хто вмер від хвороби, інші пропали безвісно. А деякі, хоча й живуть, перетворилися в інших людей". Будинок на набережній став завдяки Трифонову символом епохи, такий же монолітної зовні й такий же хиткої й небезпечної зсередини. У зіткненнях, яким піддає героїв час, виживають глєбови люди "ніякі", у досконалості владеющие соціальною мімікрією, здатні пристосовуватися до будьяких обставин. "Їм ніколи, говорить про таких автор на початку повести, вони летять, пливуть, несуться в потоці, загрібають руками..." Ускладнена композиція й поліфонізм оповідальної структури, сполучення об'єктивності й суб'єктивної оцінки подій ці особливості прози Трифонова, що яскраво виявилися в повісті "Будинок на набережній", визначили його перехід до масштабноісторичного, романного мислення. написанню роману "Старий" передували глибоке й всебічне історичне дослідження проблеми, робота в архівах і бібліотеках, зустрічі й бесіди з очевидцями й учасниками подій. Трифонов знову, через більше 10 років після "Відблиску багаття", звертається до подій революції й громадянської війни. Жорстока правда про происходившем тоді здається одкровенням і сьогодні, коли багато чого стало відомо. Озлоблення, заздрість, помста й ненависть, тількино прикриті міркуваннями про класову боротьбу, визначають поводження героїв роману "полум'яних революціонерів" Шигонцева, Бичина, Браславского. Символ багаття ("Відблиск багаття"), з'єднуючись із символом історичного потоку, ріки часу, що безжалісно несе все у своєму плині ("Нетерпіння", "Час і місце"), перетворюється в романі "Старий" в образ вогненної лави, кривавою піною застилающей ока: "Лютий рік, лютий годину над Росією... Вулканічною лавою тече, затопляючи, ховаючи вогнем, лютий час". Доля комкора Мигулина стає осередком романного конфлікту. У цьому образі злилися воєдино дві біографії, риси двох неабияких особистостей. Прототипи Мигулина Миронов і Дибенко, герої громадянської війни зацікавили Трифонова ще під час роботи над "Відблиском багаття" своїм яскравим полководницьким талантом, природженим лідерством, своєрідною й неповторною чарівністю. Долі людей цього типу хвилювали письменника не тільки тому, що необхідно відновити порушену історичну справедливість. Здається, що його як і раніше не давало спокій случившееся з батьком. Трагедія недовіри й фатальної заздрості повторилася на новому витку спирали в масових масштабах. Трифонов, що спочатку шукав причини загибелі батька в особистості Сталіна, тепер дивиться глибше. Основи революційної моралі і її юридичні "принципи" заставлялися задовго до трагічних подій 1930х років. До суду над Мигулиним з'являється викривальна стаття про його зраду. "Заздалегідь отрепетированний спектакль" викликає розпачливий протест Шури Данилова, у якому вгадуються риси В. Трифонова: "...Не можна до суду писати: "Тепер зовсім ясно..." Всі суди миру влаштовуються, щоб установити ясність..." Запекла суперечка про епоху Івана Грозного на початку роману передбачає болісні спроби героя виправдати свої вчинки, посилаючись на час: " Часи були пеке


Розміщенно Referat в разделе Поурочне планування Четверг 3 сентября 2015 в 9:27




  • Ситуація «обміну» у міських повістях Ю. ТрифоноваЮ. В. Трифонова
  • Протилежний полюс щодо сільської прози це проза міська. Подібно тому як не всякий, що писав про село, деревенщик, так не всякий, що писав про місто, був представником міської прози. До неї відносять авторів, що висвітлювали життя з позицій
  • Життя й час у творчості Ю. ТрифоноваЮ. В. Трифонова
  • Сторінка:  [ 2 ]  Ый досвід. Питання про відновлення справедливості був самим актуальним питанням у суспільній свідомості кінця 50их початку 60их років. Стало набирати силу, розвивалася суспільна думка. А результатом цього розвитку з'явився гарячий і природний інтерес до гражданственной
  • Моральна проблематика «міських» повістей Ю. ТрифоноваЮ. В. Трифонова
  • Долю прози Ю. Трифонова можна назвати щасливої. Його перекладають і видають Схід і Захід, Латинська Америка й Африка. Завдяки глибокій соціальній специфіці зображеного їм людини й вузлових моментів російської історії він став цікавий читачам усього миру. Про що б не
  • Моральні проблеми в повісті «Обмін» – Твір по добутку Ю. В. Трифонова “Обмін”
  • Юрій Трифонов син професійного революціонера. В 1937 році батька заарештували. А син закінчив університет. Його перший роман “Студенти” одержав Сталінську премію Це був традиційний для свого часу роман про веселе, насичене й цікаве життя. Потім Трифонов ламає свій шлях, їде
  • Трифонов Юрій ВалентиновичЮ. В. Трифонова
  • Сторінка:  [ 2 ]  Ьности як свідок і історик нашого часу й людина, кровно вросший у російську історію, невіддільний від її. У той час як “сільська” проза шукала свої коріння й джерела, Трифонов теж шукав свою “ґрунт”. “Мій ґрунт
  • Трифонов Юрій ВалентиновичЮ. В. Трифонова
  • Сторінка:  [ 2 ]  Ьности як свідок і історик нашого часу й людина, кровно вросший у російську історію, невіддільний від її. У той час як “сільська” проза шукала свої коріння й джерела, Трифонов теж шукав свою “ґрунт”. “Мій ґрунт
  • Романтика міської прози (по добутках Ю. В. Трифонова)Ю. В. Трифонова
  • У російській мові ні, мабуть, більше загадкового багатомірного й незрозумілого слова, чим побут! Побут це будні, якась домашня повсякденність, сімейне життя. Відносини чоловіка й дружини, батьків і дітей, родичів далеких і близьких один одному. І рождение людини, і смерть

Юрій Трифонов і драма російської інтелігенціїЮ. В. Трифонова