В образі Волохова протиріччя тенденційності й реалізму ще більш значно тут автор почасти переборов негативну помилкову спрямованість свого задуму. Авторська характеристика Марка як «отверженца», «парії» проходить через весь роман, підтримується іншими героями, що усвідомлюють учинки Марка на свій дворянський лад. Бабуся вважає його людиною, «сбившимся зі шляхи», а Райський роз'ясняє таку точку зору, багато в чому збігаючись із трактуванням «нігілізму» в «охоронних» романах 1860х років. Там «нігілізм» звичайно пояснювався тим, що молодь була погано вихована, розбовталася й потрапила під вплив шкідливих ідей, що йдуть через границю. І Райський говорить «про дику волю» юнака як наслідку домашньої розпещеності, про вигнання зі служби й прагненні «мстити суспільству», про «неможливі ідеї», що впали на цей ґрунт, про прагнення «апостольствовать у кружках слабких голів» і т.д. Спочатку сам автор так само розумів характер Волохова й створив йому відповідну біографію. Але потім він вилучив з роману й по суті справи спростувала її, так само як і пояснення Райського, загальною характеристикою Марка, даної вромане.

Характеристика ця також негативна, але в ній є визнання значущості й послідовності поглядів Марка. Виявляється, Марко порожниною заперечує пануюче світорозуміння («небесні й земні авторитети», всю «старе життя» і т.д.) і на противагу йому проголошує естественнонаучние матеріалістичні погляди (бачить у людині «один тваринний організм», «розкладає матерію на складові частини» і т.д.). У нього є і якісь більші цивільні ідеали, видимо, соціалістичні («образ якогось величезного майбутнього», «новий порядок», «нова, цивілізація», що містить у собі «правду», «чесність», «шляхетність»), і він уважає, що можливо здійснити цей ідеал негайно слідом за знищенням «старого життя» («він це майбутнє бачив ледве не завтра, кликав її (Вір) вкусить хоч частина цього життя» і т.д.). Ще більш суперечливе зображення поводження й вигляду Волохова в ході подій. Марко багато в чому виправдує свою дурну репутацію в очах дворянського «суспільства»; У принципі він заперечує приватну власність по «Прудону із братіями», а на ділі безсоромно привласнює чуже майно (краде яблука, бере без попиту чужі речі, не повертає зайняті гроші й навіть вимагає їх і т.п.). Він нехтує зовнішню благопристойність дворянського «суспільства» із принципу, бачачи в ній прояв авторитарності й чиношанування, а на ділі він порушує всяку благопристойність (лякає людей рушницею й собаками, лазает у чужі будинки через вікна й т.п.). У самій його зовнішності, навіть прізвища, автор підкреслює щось дике й хиже, «вовче». Однак всі сцени роману, у яких Марко вступає з людьми в розумове спілкування, показують, що під його зовнішньою зухвалістю й безалаберностью ховається щось серйозне й значне. Райський довго догадується, що Марко прагне створити собі ту «роль», яку йому «приписують», що він, видимо, хоче прикрити нею ту теперішню діяльність, що таємно веде вгороде.

Це ідеологічна пропаганда серед молоді: семінаристів, гімназистів і навіть учителів. Марко роздає їм заборонені книги від Вольтера до Прудона і роз'ясняє їхньої ідеї. Себе він уважає представником «нової, прийдешньої сили», а семінаристів «нашими теперішніми місіонерами», які «рвуться... з потемків до світла, до нової науки, до нового життя».

У серйозних висловленнях Волохова проявляються почасти і його моральні переконання. Своє перебування в посиланні й пов'язані з ним труднощі він уважає неминучими. Свою майбутність він називає «невизначеною, невідомою» життям «без вогнища, без майна», але не відмовляється від її. Його поводження по суті засновано на відданості інтересам «справи».

Звідси випливають у нього поняття про «чесність» і «логічності» учинків. Чесно й логічно те, що відповідає інтересам справи, хоча б це і йшло в розріз із чиїмось самолюбством і особистими інтересами. Тому Марко не тільки жадає від Райського, щоб той взяв на себе відповідальність за роздачу заборонених книг, але вважає, що цим він робить йому честь. Сам він не приносить «жертв» справі, але служить йому з повною волею й переконаністю, служить «для себе».

Не заявляючи про це, він треба, видимо, принципу «розумного егоїзму». Із усього цього можна зробити висновок, що при всій тенденційності зображення Волохова Гончарів, загалом, вірно намітив у його особі соціальний характер революційного демократапросвітителя, що представляє, однак, не селянську демократію, але той плин революційнодемократичної думки, що виразилося у творах Писарєва, особливо в статтях «середнього» періоду ( 18621865). Саме із цими статтями Гончарів і полемізував як член Ради, що наблюдали за журналами. Письменник зобразив Волохова, щоб різко засудити його погляди

Але, проте Волохів виглядає в романі людиною, що краще розуміє життя, більше стійкі й переконаним, чим представники дворянської садиби. Його глузування над «лібералом» Райським непереборні


Розміщенно Referat в разделе Твори на вільні теми Суббота 10 мая 2014 в 1:51





Зображення поводження й вигляду Волохова (по романі «Обрив») – Твір по добутку И. А. Гончарова “Обрив”