Особливе місце у творчості А. И. Куприна займає тема любові. Письменник подарував нам три повісті, об'єднаних цією прекрасною темою, «Гранатовий браслет», «Олеся» і «Суламифь». Різні грані цього почуття показав Куприн у кожному зі своїх добутків, але незмінно одне: любов висвітлює надзвичайним світлом життя його героїв, стає самою яскравою, неповторною подією життя, подарунком долі. Саме в любові розкриваються кращі риси його героїв

Доля закинула героя повести «Олеся» у глухе сільце Волинської губернії, на окраїну Полісся. Іван Тимофійович письменник. Він людина утворений, розумний, допитливий. Йому цікаві люди, з їхніми звичаями й традиціями, цікаві легенди й пісні краю

Він їхав у Полісся з наміром поповнити свій життєвий досвід новими спостереженнями, корисними для письменника: «Полісся... глухомань... лоно природи... прості вдачі... первісні натури», думав він, сидячи ввагоне.

Життя піднесло Іванові Тимофійовичу несподіваний подарунок: у поліській глухомані він зустрів чудову дівчину й свою теперішню любов. Олеся разом з бабкою Мануйлихой живе в лісі, подалі від людей, які колись вигнали їх із села, підозрюючи в чаклунстві. Іван Тимофійович людина освічений і, на відміну від темних поліських селян, розуміє, що Олесеві й Мануйлихе просто «доступні деякі інстинктивні знання, добуті випадковим досвідом». Іван Тимофійович закохується в Олесю. Але він людина свого часу, свого кола

Дорікаючи Олесю в марновірстві, Іван Тимофійович сам не в меншому ступені перебуває під владою забобонів і правил, по яких жили люди його кола. Він не смів собі навіть представити, як буде виглядати Олеся, одягнена в модне плаття, що розмовляє у вітальні із дружинами його товаришів по службі, Олеся, вирвана з «чарівної рамки старого лісу». Поруч із Олесей він виглядає людиною слабким, невільним, «людиною з ледачим серцем», що не принесе нікому щастя

«Радостей вам у житті більших не буде, але буде багато нудьги й тяготи», пророкує йому по картах Олеся. Іван Тимофійович не зміг уберегти від лиха Олесю, що, прагнучи зробити приємне улюбленому, відправилася в церкву всупереч своїм переконанням, незважаючи на страх перед ненавистю місцевих обивателів. В Олесеві є сміливість і рішучість, який не вистачає нашому героєві, у ній є здатність на вчинок. Їй далекі дріб'язкові розрахунки й побоювання, коли мова йде про почуття: «Нехай буде, що буде, а я своєї радості нікому не віддам». Переслідуваними й гнана марновірними селянами, Олеся йде, залишивши на пам'ять Іванові Тимофійовичу нитку «коралових» намиста. Вона знає, що для нього незабаром «все пройде, всі изгладится», і він без горя, легко й радісно згадає неї любов

Повість «Олеся» вносить нові штрихи в нескінченну тему любові. Тут любов у Куприна не тільки найбільший дарунок, від якого грішно відмовитися. Читаючи повість, ми розуміємо, що це почуття немислимо без природності й волі, без сміливої рішучості захищати своє почуття, без уміння жертвувати в ім'я тих, кого любиш

Тому Куприн залишається найцікавішим, розумним і делікатним співрозмовником для читачів усіх часів


Розміщенно Referat в разделе Конспекти занять Среда 26 августа 2015 в 18:17





Тема любові в повісті А. И. Куприна «Олеся» – Твір по добутку А. И. Куприна “Олеся”