Чільний представник знаменитої Київської поетичної школи – сформованого наприкінці шістдесятих гурту андеграундових митців із цілком особливим світоглядом – Микола Воробйов не звик до слави. Досі найбільшим формальним пошануванням його творчості було гран-прі минулорічного Форуму видавців. І ось тепер відзначену форумом книжку «Слуга півонії» цілком справедливо пошановано ще й Шевченківською премією.

Сам же поет тихо й скромно живе на околиці Києва, багато пише й малює, передруковує нові поезії на старенькій друкарській машинці та – залишається культовою постаттю для ось уже кількох поколінь митців.

А от читати Воробйова непросто. Це зовсім не та поезія, котру «ковтають запоєм», вона вимагає тихого, спокійного розмислу, перечитування, неодноразового повернення до найбільш значущих рядків. Ознайомлюючись із нею, слід пам'ятати про одне доволі несподіване, але неухильне правило: не намагайтеся текст зрозуміти! Його конче треба відчути, перейнятися ним, пропустити крізь власну душу, зрештою – домислити його самому, стати співтворцем вірша.

Так, це не постмодернізм, тут нема такої звичної для «модних» авторів гри цитат, псевдоінтелектуалістичних перегуків чи іншої «метушні». Беручись читати таку поезію, слід максимально звільнитися від клопотів, турбот, цивілізаційних нашарувань, – ви майже не знайдете там ні «громадянської позиції», ні якоїсь іншої подібної реакції на зовнішній світ-подразник. Ви просто струшуєте із себе всю оцю довколишню шкаралущу й стаєте тим, ким є насправді, – маленькою часточкою великої таємничої природи. Ви не цар її й нічого принципового не можете змінити в її законах, – ви просто спостерігаєте за кожною найдрібнішою зміною її, найтоншим порухом листка, змахом лапки мурашки, танцем пилинки на вітру, а разом із цим відчуваєте, як природні зміни відлунюють у вашій душі, як непомітно разом із ними міняєтеся й ви самі... Або ж навпаки: ловите тоненьку, ледь чутну зміну в собі й спостерігаєте за тим, як вона відлунює в природі... Якщо ви готові піддатися цьому станові – беріться читати Воробйова! Від цього ваша душа незмірно збагатиться. І ще: для Миколи Воробйова ключовими є саме зорові образи. Він не стільки пише поезію, як малює її. А малювати, вочевидь, можна не лише пензлями чи олівцем, а й словами. Усе, що відбувається в його віршах, відбувається перед очима й вловлюється насамперед зором, а вже через зір – душею.

Іван андрусяк. 10 березня 2005


Розміщенно Referat в разделе Зразки творів Среда 23 декабря 2015 в 2:53





Як малювати поезію (Воробйов Микола) – Стаття з української літератури