Запах неба – ВІТАЛІЙ КОРОТИЧ

Вас не цікавило, чим пахнуть хмари?

Можливо – білизною,

Можливо – сльозами,

Можливо – просто водою.

Так, ті самі, що пливуть, немов примари;

Мов сірі тварини,

Кудлатою чередою.

Вони пахнуть, напевно, кров'ю,

Пролитою на брустверів бруси,

Сльозами – за милими, за їжею, за здоров'ям –

Біленькі хмарини,

Загорнені в чорно-сірі бурнуси.

Вони пахнуть водою з калюж на шляхах планети,

Молоком, розлитим із теплих старих бідонів,

Ладненькі хмари,

Газувате калюжне нетто,

Загони, що пливуть у небі синьо-бездоннім.

Вони пропахли забутим в блюдечках чаєм,

Твоїм духмяним волоссям, моя мила.

Пахнуть вони рослиною – молочаєм.

Міськими димами і туалетним милом.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . .

Війна відгула.

І не світять пожежі в небо,

І дзвони на сполох не кличуть голосом мідним.

Хмари – спокійні.

Я вірю – це так і треба,

Щоб запах спокою був найбільш необхідним.

Я хочу, щоб людство забуло про воєн мари.

Щоб люди не думали

Страшними, злими словами…

Хмари – пахнуть,

Життям нашим пахнуть хмари,

Маленькі сірі дзеркала,

Що плинуть над головами.

Понравилась статья? Поделиться с друзьями:
Шкільні уроки – вчителю, студенту і школяру